Це не Жанна д’Арк, героїня французів, а уроджена болеслав’янка, емоційно пов’язана з містом над Бобром із дитинства та юності. Тут вона навчалася в початковій школі й ліцеї, звідси вирушила у широкий світ, здобувши 1980 року диплом мисткині у WSSP у Вроцлаві на факультеті кераміки та скла. Нині претендує на посаду ад’юнктки на мистецькому факультеті WSP у Ченстохові. Також проводить заняття в Керамічній школі для дітей, які потребують особливої турботи. Працює в галузі унікальної кераміки та керамічної скульптури.
Персональні виставки: Вроцлав, Болеславець, Познань, Свідниця, Битом, Ченстохова, Хожув, Катовіце, Тарновські-Гури. Не згадуватимемо про колективні виставки, натомість додамо, що в Болеславці вона виставляється вже вдруге. Сентимент? Також. Її роботи зберігаються в колекціях Верхньосілезького музею в Битомі, Центру мистецтва — замку Ксьонж, Музею кераміки в Болеславці, а також у приватних колекціях. Що про неї пишуть інші? Наведімо фрагмент висловлювання dr Jacka A. Ojrzyńskiego з Музею сучасного мистецтва з. Лодзі:
«(...) Її керамічна творчість для мене є запрошенням до мандрівки не надто протоптаними шляхами, у менш відомі краї. Кераміка завжди асоціювалася для мене з алхімією, пошуком незвичайних рецептів, таємницями технологій і захопленням глазурями. У її випадку все інакше. Ми стикаємося з типовим скульптурним мисленням, яке використовує ще одну творчу техніку. Роботи, як правило, виконані з кам’яної маси та шамоту, без надмірного використання глазурі; колір найчастіше застосовано стримано. Привертає увагу тонке відчуття фактурних ефектів. Твори переважно об’єднані в тематичні цикли, що представляють різноманітні пропозиції формотворення».
І це все цитати. ANNA STAWIARSKA — безперечно видатна індивідуальність, незвичайна, чутлива, тонка, неповторна мисткиня, закохана в керамічне мистецтво не як у відтворення об’єктивно існуючої дійсності, а як у створення власних, індивідуальних, унікальних, дуже особистих форм. Вона віддала себе «мистецтву вогню» з пристрастю, властивою молодим людям, більше за покликом серця, ніж через розрахунок і холодну калькуляцію. Можливо, саме тому вона створила красиві, внутрішньо одухотворені твори, що вражають польотом власної уяви та влучністю спостережень, збагачені творчою майстерністю й вирізняються не лише фактурою, композицією чи задумом, а й теплотою власної особистості, почуттів та естетичних переживань. Коли болеславецькі друзі прикрасили її вінком із червоної горобини в день відкриття експозиції під назвою «ПРО КАМІНЬ. ПРОДОВЖЕННЯ...», я не дуже знав, чим захоплюватися більше: скромністю авторки прекрасних скульптурних творів, яка не хотіла говорити, чи багатим урожаєм представлених у виставці в Музеї кераміки робіт. Моє захоплення — свідомо вживаю це слово — викликали не лише кам’яні шедеври — складні асоціації з натюрмортом, а й керамічні картини — данина Татрам і Творцеві приголомшливої краси гір. Треба бути поетом, і поетом великого масштабу, щоб так прекрасно вміти віддати шану захопливому пейзажу рідних гір... Це мисткиня — муза поезії та творчої пристрасті, одухотворена й така, що здіймається над буденністю, як у романтизмі. Рівнем своїх прекрасних творів вона водночас увійшла в сучасність, у кінець нашого століття, сповнений мистецькою чутливістю. Її талант — рідкісний дар богів, тих, що з грецького Олімпу. Цьому їй можна заздрити, складаючи щирі вітання та вислови визнання. Сто років такої чудової творчості, пані Алю!