Болеславець має ще один пам’ятник вітчизняної історії — цього разу присвячений поколінню першопрохідців польськості на Повернутих землях. Замість докладного звіту про перебіг урочистостей (програму ми опублікували в попередньому номері «Głos») — цитуємо основний документ — акт заснування, який пояснює сенс суспільної ініціативи, що викликає суперечливі думки місцевих екстремістів.
АКТ ЗАСНУВАННЯ БУДІВНИЦТВА ТА ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА ПОЛЯКАМ, ПЕРЕСЕЛЕНИМ ІЗ СХІДНИХ КРЕСІВ II РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ.
У 50-ту річницю прибуття першого залізничного транспорту поляків, переселених із Дрогобицької землі на польські Повернуті землі, передаємо нащадкам символ нашої долі, нашої національної історії та мучеництва, нашої любові до краю юності — найдорожчого серцю, — і до нашої нової Вітчизни на землі прабатьків П’ястів.
Це наш життєвий заповіт покоління, яке відходить.
Послання для дітей і онуків, які тут народилися, живуть, мають свої сімейні гнізда, які назавжди залишаться в гордому місті над Бобром, яке ми вирвали з воєнних руїн і згарищ, відбудували наполегливою працею та власними руками, будували серцем — як символ відродження польськості, як повернення Польщі до Одри, Ниси та Бобра після століть відсутності.
Немає повернення до мрій і минулого. Жорстокий час війни не позбавив нас страждань, приниження, болю від утрати найближчих, жахів окупації. Назавжди ми залишили на Сході родинні хатини й будинки, але зараз не час роз’ятрювати незагойні рани. Ми прибули сюди, залишилися і будемо тут. Нашим патріотичним обов’язком і щирим поривом залишається вмурувати в постамент цього суворого пам’ятника кресов’якам землю з наших рідних країв: із польських кладовищ у ЛЬВОВІ, ВІЛЬНЮСІ, ДРОГОБИЧІ, ГРОДНІ, НОВОГРУДКУ та СТАНІСЛАВОВІ, де навіки спочиває прах наших найближчих. Ми зобов’язані зберігати цю пам’ять заради наших предків. Нехай триває історія та пам’ять про національне минуле в нескінченній естафеті поколінь.
Обеліск не є пам’ятником слави та героїзму. Це символ нашої праці, нашого існування, нашого служіння Вітчизні, Матері-Польщі, нашого справжнього патріотизму. Він простий і суворий — як наша доля, наші біографії поселенців на західних рубежах Речі Посполитої.
«Коли людська пам’ять підводить — нехай говорять камені», — повчав нас Кардинал тисячоліття Стефан Вишинський. Нехай же ця праця та цей символ свідчать про історичну правду, про тривання і минущість, про потребу праці та національної згоди понад поділами.
Нехай це буде гучним закликом до величі Польщі та тривалого миру в об’єднаній Європі.
Болеславець, 17.09.1995 р.
Не біймося пафосу великих слів в урочисті моменти.
Такий великий день ми пережили разом: хвилини історичних роздумів, замислення над людською долею, патріотичного піднесення, нагадування про незаслужені кривди, яких зазнало найстарше покоління співвітчизників. Підсумком події нехай стане лаконічне висловлювання депутата ЗДЗІСЛАВА АБРАМОВИЧА:
Це була зворушлива урочистість. На цей пам’ятник давно чекали переселенці зі Сходу, до яких належить і моя родина. Цінна та дуже своєчасна ініціатива. Треба привітати її ініціаторів.