На місці ми опинилися рано пополудні (14 годин їзди автомобілем). Готель «Alpina». Рецепція зачинена. Але на полиці — конверти з нашими прізвищами та ключами від кімнат. Приємна несподіванка. Наступного дня — візит до бургомістра комуни HOBRO. Ми не єдині гості. У цей самий час у Hobro перебуває делегація Латвії з міста Kraslava. Kim Christiansen, вітаючи нас, запевняє, що бачить у наших країнах природних партнерів для співпраці з Данією. Ми представляємося одне одному; керівники виголошують відповідні промови (нашу делегацію очолює д-р Edmund Maliński). Nellija Livcane (у дівоцтві Wasilewska) говорить про радість, яку переживає Латвія через усунення червоних зірок із державного прапора, і про труднощі їх усунення з ментальності суспільства. Про те, що Данія є організованим суспільством, де розподіл ролей між інституціями точно визначений і окреслений, ми дізнаємося під час циклу лекцій у наступні дні. Час не було змарновано.
Поняття держави загального добробуту, якою безперечно є Данія, постає перед нами не як вигадана реальність, а як щось, що функціонує подібно до добре сконструйованої машини, окремі елементи якої пасують один до одного, не іржавіють і постійно вдосконалюються.
Чи ламається механізм, який називається локальною демократією? Данці старанно оминали так званий інший бік медалі, а ми не були б собою, якби не шукали «дірки в цілому». Однак треба додати, що цих «дір» ми помітили небагато. Хоча всі ми знаємо, що не існує ідеальних суспільств і єдино правильних рішень, ми із захопленням спостерігали за всім, що нам показували. Із заздрістю.
Я шукала такі рішення, які можна було б запровадити в нас негайно. Такі є. Але це тема для іншої розповіді. Що показали представникам зі Східної Європи? Насамперед — величезну сферу соціальної діяльності, тобто організацію опіки над слабшими (дітьми, хворими, безробітними). У Данії закрили всі будинки опіки (за винятком закладів для глибоко неповносправних), дозволили людям із неповносправністю жити в нормальному суспільстві — так вони знаходять своє місце в суспільстві (вони не ізольовані).
Там люди займаються спортом не заради досягнень, а заради задоволення і здоров’я в різних організованих спортивних групах — від двох років до 80 і більше.
У Данії існує щось, що називається школою вільного часу; різні типи так званих замінних, альтернативних шкіл. Для дітей і підлітків із труднощами, для дорослих — безробітних, самотніх.
Мотивація — інформація — діяльність — ось провідна думка організаторів вільного часу. Старшим вони кажуть: «приходь до нас, будь із нами, поки час не минув, відкрий для себе новий шлях, вийди з дому».
«Ніхто не вміє всього, але кожен уміє щось» — ось девіз шкіл життя, де організовують навчання у вільний час.
У Данії існують молодіжні політичні партії (що для нас немислимо). Із лідером однієї з них ми зустрілися в HOBRO. Виявляється, члени цієї партії (багато хто з них ще не досяг виборчого віку) мають певний вплив на демократію. Переваги для молоді? Цілі?
— навчають молодих людей боротися за свої ідеали в політичній грі,
— усвідомлюють, що таке демократія і що за неї треба боротися («пси демократії», як їх назвали, найшвидше реагують на непопулярні політичні рішення),
— навчаються громадянських чеснот, відповідальності.
Ну і те, що там ніхто нікого за руку не веде. Занадто ідеально? Нереально? Не знаю. Серед нас було багато вчителів. Але не лише їх цікавила данська система освіти. І саме ця сфера данської демократії викликала найбільше захоплення (можливо, навіть заздрості), але також сумніви й недовіру.
Такі картини: початкова школа, горизонтальна архітектура, багато зелені, оранжереї, прогулянкові доріжки назовні будівлі.
У класах — жодних стінгазет чи портретів, радше учнівські роботи. Дошки (найрізноманітніші), екрани, аудіовізуальне обладнання, кухонні плити для приготування їжі тощо. Про вчительські кімнати краще не писати — я не маю наміру засмучувати наших учителів.
Таке порівняння неминуче приводить до висновку, наскільки важко бути вчителем у Польщі. Але також до думки, що за польську школу треба боротися. Вона може бути кращою. Є там і явище присутності батьків у школах — вони хочуть брати участь у вирішенні шкільних питань. Оцінки? У початкових школах оцінок просто немає. Відвідування уроків? Данці не розуміли наших запитань. Оцінювання вчителя? Офіційного немає. Однак відомо, що треба бути добрим, кращим за інших, щоб утриматися на ринку праці. І це єдиний критерій. Про фінанси (тобто дотації), структуру, управління — хоча це, зрештою, найважливіше — писати не буду.
На завершення — обидві делегації, наша і латвійська, багато чого отримали від цього візиту. Якби це був роман із продовженням, у наступних номерах мало б бути про латвійців, про проведені розмови, про красу країни, особисту культуру людей, яких ми там зустрічали, і про кілька інших справ.
Тепер перейду до менш важливого звіту: ось віршик, написаний на прощальний вечір:
Проста лічилка, тобто балада не лише про місто Hobro.
Складена з двох частин. Ось вона:
ч. I
Над фіордами лежить Hobro, місто не таке велике, кожного, хто сюди завітає, навіки може причарувати.
— Тут будиночки такі гарні (біля кожного садочок), і життя таке впорядковане, наче ґанок, складений із камінців.
— Тут усі все про всіх знають, але що там за межами — нікому не скажуть.
— Тут дороги такі рівні, а в крамницях усього вдосталь, наче щодня в цьому місті трапляється якесь диво.
— Тут маленькі діти й трохи більші, старші пані та старші пани мають стільки пропозицій і можливостей, що дай Боже здоров’я. Може, коли Hobro залишиться позаду, ми поставимо запитання — чому на одній і тій самій планеті данцям краще живеться.
І ручки до неба піднесемо: «Господи, — скажемо, — ми теж так хочемо». Озветься Господь із високого неба:
«Про краще життя самому треба подбати».
Ч. II
Над Балтійським морем лежить Latvija* — там мешкає
Nellija**, там сто озер*** і чудові люди, що аж «хо!»; там є такий літак, що зветься «Як»****, і вони цим «Яком», немов якимось птахом, море перелетіли, у Hobro прибули, і хто б міг подумати, що під данським дахом латвієць горілку питиме з ляхом. А коли їм досхочу стане***** лекцій і національної горілки, день гумором завершать — гумором у стилі Woody Allen. Тільки не кажіть, що було
до- де, бо це написала — eM De
Hobro, 5.10.95
Пояснення:
Latvija — Латвія
Nellija — керівниця латвійської делегації
сто озер — нібито набагато більше
«як» — це такий літак на 28
місць, яким латвійці прилетіли до Данії, — 2,5 години страху
«національна горілка» — її було не так багато (потрібна радше для рими); латвійці привезли Melnais Balzams — Riga (чорна смерть, але ми пережили)