Від редакції. За рішенням міської влади занедбана й затоптана братська могила анонімних солдатів на комунальному кладовищі в Болеславці буде повністю відреставрована, належно задокументована та впорядкована. Тут споруджується кам’яне обрамлення простору, де зберігається прах загиблих; на мармуровій таблиці буде викарбувано відомі з документів прізвища солдатів, а на піщаних плитах буде вирізьблено двох історичних солдатських орлів. Таким чином буде виконано вимогу Спілки ветеранів РП, які домагалися гідного увічнення пам’яті земляків, загиблих у боротьбі за свободу. У братській могилі (розташованій поруч, зарослій травою) знаходиться прах таких солдатів:
З 1-го танкового корпусу, який наприкінці першої декади квітня 1945 року разом із 2-ю армією проходив через Болеславець і цей район, щоб зосередитися над Лужицькою Нисою та вранці 16 квітня вирушити в бій. Вони трагічно загинули в Клічкуві 10 квітня 1945 року під час денного привалу корпусу (після чого корпус рушив далі в напрямку Рушува): рядові Міхал Ґайда, син Яна, дата народження відсутня; Миколай Новосадний, син Казімєжа, народився 1918 року; Віктор Радомський, син Юзефа, дата народження відсутня; і Казімєж Свідерський, син Яна, народився 1922 року. Вони були солдатами 1-ї моторизованої піхотної бригади та 4-ї танкової бригади (танки Т-34). Їх поховали в Клічкуві; після війни ексгумували й перепоховали на кладовищі в Болеславці.
З 2-ї артилерійської дивізії, яка супроводжувала 2-гу армію. Вони проходили через Болеславець разом із 2-ю армією.
Капітан Ґжеґож Яґонов, син Яна, народився 1914 року, з 50-го гаубичного артилерійського полку, і капрал Александер Єнчмєвський, народився 1921 року, з 44-го гаубичного артилерійського полку. Загинули 15.04.1945 під Болеславцем. Із 7-ї піхотної дивізії, що входила до складу 2-ї армії ВП і пройшла через район Болеславця вночі 9 квітня, — підпоручик Шимон Лабанов, син Миколая, народився 20.04.1922, із 38-го легкого артилерійського полку, та рядовий Ян Марець, син Фелікса, народився 1924 року. Загинули у квітні 1945 року. Із 8-ї піхотної дивізії, що входила до складу 2-ї армії та 9 квітня 1945 року проходила через район Болеславця, — хорунжий Валентій Інянкін, народився 1922 року, із 37-го легкого артилерійського полку, та рядовий Францішек Лисковський із 32-го піхотного полку. Загинули за невідомих обставин під час маршу через Болеславець і цей район. Інші, точніше не встановлені підрозділи 2-ї армії ВП під час маршу через Болеславець і цей район.
Пйотр Фізін, звання невідоме, народився 2 1907 року, з 25-го ... підрозділ точніше не встановлений. Трагічно загинули після війни у 1945–1946 роках.
1. Сапери під час розмінування поселень і сільськогосподарських полів під Болеславцем, у невідомому місці, ймовірно в районі Ґосцішува—Мілікува, де замінування було наймасштабнішим, оскільки лінія фронту затрималася тут на кілька тижнів, загинули разом в один день — 13.06.1946. Це були: поручик Томаш Новак, народився 12.12.1923; рядові Кароль Брильський, народився 15.05.1921, і Мечислав Круль, народився 04.03.1924.
2. Поручик Болеслав Валькевич загинув 24.11.1945 (народився 8.1918 року).
3. Двоє рядових із 40-го піхотного полку одночасно загинули 15 червня 1946 року. Це були Зенон Сліньський, народився 15.01.1921, і 17-річний (!) капрал Броніслав Березніцький, народився 05.10.1929. І останній рядовий Станіслав Синецький, народився 24.07.1925, — із 40-го піхотного полку. Трагічно загинув 12.06.1947. Під час ексгумації праху з солдатських могил у 1984 році на старому кладовищі в уже прогнилому наплічнику одного солдата знайшли порцелянову ляльку та такого ж маленького коника. Видно, бідолаха хотів привезти дітям із війни пам’ятку.
Це всі прізвища. Решта й досі безіменні, і, ймовірно, нам уже не вдасться встановити, ким вони були та коли загинули. Нагадаємо, про що ми вже писали: усіх їх поховали (або ексгумували з Клічкува) на католицькому кладовищі на вул. 22 Липня (сьогодні вул. Любанська). Коли в середині 1980-х років це кладовище ліквідовували, їхній прах перенесли з індивідуальних могил і поховали у братській могилі на вул. Слузовій. До середини 1970-х на могилах стояли березові хрести з табличками, на яких були зазначені персональні дані. Потім через дурість директор МЗГК (чи інша особа?) наказала спалити прогнилі хрести разом із табличками, а на їхньому місці встановити бетонні хрести з маленькою табличкою «невідомий польський солдат». Так ми втратили надзвичайно цінну інформацію про загиблих. Щоб остаточно завершити тему могил польських солдатів у Болеславці та Болеславецькій землі, нагадаємо, що:
1) У Паравій, на кладовищі біля костелу, знаходиться братська могила 3 польських солдатів, «які загинули у 1945 році». Це: старший сержант Тадеуш Стопінський, рядовий Збіґнєв Закшевський, рядовий Станіслав Ховановський. «Загинули трагічно». Надгробну плиту довелося відлити товаришам, які незграбним почерком написали прізвища на свіжому бетоні. Жителі Паравої не дозволили забрати прах на кладовище 2-ї армії у Зґожельці. Це, мабуть, були солдати 5-ї піхотної дивізії, яка під час маршу на фронт 10.04 зупинилася на відпочинок.
2) На радянському військовому кладовищі на вулиці Вілловій знаходяться могили польських солдатів 2-ї армії ВП, які загинули в Болеславці або його районі 14–20 травня 1945 року, коли 2-га армія поверталася з війни до країни. У цей час будували радянське кладовище. Вони, мабуть, загинули трагічно. Це: гармаш (артилерійський сержант) Станіслав Смолінський, капрал Казімєж Верцінський, капрал Станіслав Тобіс — усім було по 19 років. Розташована поруч могила каноніра Генрика Погібєлки була ліквідована, а прах загиблого польського солдата перенесли до могили його батьків, розташованої на комунальному кладовищі на вулиці Слузовій. Дивним велінням долі батьки загиблого солдата оселилися в Болеславці в період другої хвилі репатріації із СРСР, так званої ґомулківської.
Крім того, була братська могила польських солдатів, які померли від ран у польовому шпиталі в Божейовіце 1-го танкового корпусу (7-й медико-санітарний батальйон). Після війни прах перенесли на кладовище 2-ї армії у Зґожельці.
Не забудьмо також про символічну могилу італійських солдатів, які трагічно загинули після зайняття міста Червоною армією, що звільнила кількасотенну групу італійських солдатів — німецьких військовополонених. Це Calabrone Bettino, Solda Vittorio і Giuseppe Caffalero. Могила розташована праворуч біля підніжжя пагорба з цвинтарною каплицею. Раніше ці могили знаходилися на кладовищі на вул. Любанській. Однакові мармурові хрести виготовили їхні товариші. У 1960-х роках прах італійських солдатів ексгумували й перенесли на італійське кладовище під Варшавою.
Варто знати, що одразу за огорожею кладовища на вул. Слузовій, з південного боку, вздовж ряду тополь, які називають італійськими (високі, стрункі), знаходилася братська могила італійських солдатів, які померли в таборі, розташованому в будівлях повоєнного ПОМ, тобто на території, що межує з кладовищем.
Кожна смерть жорстока. У наших руках список людей, які трагічно загинули за обставин, яких ми ніколи не дізнаємося: польських та італійських солдатів на Болеславецькій землі. Вирвані з рідних домівок, деякі ще зовсім юні, вони вирушили, покликані наказом Батьківщини, боротися в ім’я святої справи. Їхня раптова смерть — найжорстокіша. Честь їхній пам’яті.