10 лютого 1995 року виповнилося 55 років від першої масової депортації польського населення на безкрайні території колишнього СРСР. Бажаючи вшанувати ці трагічні події, створений 1989 року Міський осередок Сибіряків заснував меморіальну таблицю, присвячену пам’яті тих, хто не повернувся. 12 лютого 1995 року було організовано урочисте освячення таблиці, вмурованої в костелі Матері Божої Неустанної Помочі в Болеславці. На цю урочистість Сибіряки запросили численних гостей: серед них духовенство на чолі з ординарієм Легницької дієцезії єпископом Тадеушем Рибаком, представників міської влади з президентом Юзефом Крулем і головою Міської ради Владиславом Ландсбергом, командування гарнізону Болеславець на чолі з полковником Станіславом Хвойницьким, представників Воєводського відділення Спілки сибіряків на чолі з пані Лідією Маєвською, членів Головного правління Спілки сибіряків пані Божену Дудзінську та пана Мечислава Марусевича.
На Замковій площі зібралися: прапороносці ветеранських і профспілкових організацій, церковних хоругв, Почесна рота військовослужбовців Війська Польського, військовий оркестр, запрошені гості, Сибіряки, їхні родини та численні мешканці Болеславця.
Державний гімн у виконанні оркестру розпочав першу частину урочистостей. Голова Міського осередку Сибіряків у Болеславці пан Павел Кшижановський привітав усіх присутніх. У своїй промові він розповів присутнім, особливо молоді, народженій уже після війни, про долі поляків зі східних кресів Польщі.
10 лютого 1940 року — трагічна для них дата. Усього за кілька десятків хвилин вони мусили залишити свої домівки, покинути все майно й під наглядом НКВС були в нелюдських умовах перевезені вглиб СРСР. Вони потрапляли в різні місця: до засніженої сибірської тайги та випалених сонцем степів Казахстану. Найслабші, які не могли витримати важкої праці й надзвичайно складних умов життя, залишилися там назавжди. Долю поляків — засланців змінила лише угода Сікорського — Сталіна 1941 року. Тоді нагляд НКВС було знято, і їх перестали вважати в’язнями. Чоловіки пішли до війська. Частина з них потрапила до армії генерала Андерса, інші — до армії генерала Берлінга. До якої саме армії вони потрапили, вирішував випадок. Військовослужбовці-сибіряки воювали на всіх фронтах: під Леніно, Монте-Кассіно, здобували Анкону, Поморський вал і Берлін. Їхні родини змогли повернутися до країни лише 1946 року. Їх поселяли саме тут, на західних землях. Долі Сибіряків були оповиті таємницею, в офіційній історіографії депортацій не існувало. Мало минути пів століття, щоб про ці справи можна було говорити. Цього дочекалися наймолодші засланці, тоді ще діти. Тим, хто не дочекався повернення на Батьківщину, присвячена таблиця, заснована Болеславецькими Сибіряками. Після промови голови осередку відбувся апель полеглих. Під час апелю, проведеного командиром Почесної роти, згадали померлих засланців, убитих військовополонених і полеглих солдатів. Це був дуже зворушливий момент — на очах Сибіряків навернулися сльози. Закликом «Ніколи більше війни» та почесним залпом завершилася ця частина урочистостей. Друга частина відбулася у храмі Матері Божої Неустанної Помочі. Єпископ Тадеуш Рибак урочисто освятив таблицю, що вшановує пам’ять про трагічні події 55-річної давності. Він також відправив Святу месу за померлих і живих Сибіряків та їхні родини. У проповіді єпископ звернув увагу на трагічні долі людей, які страждали лише через те, що були поляками. Він просив молитися за померлих, а також за мир у всьому світі. Церковні урочистості завершила пісня «Боже, що Польщу»! Численні Сибіряки на наданому автобусі вирушили на урочистий обід до військового казино. Святково накриті столи та музичний гурт чекали на прибулих. Цією частиною урочистостей керував пан Чеслав Сцеліна — секретар місцевого осередку Сибіряків. Пані Л. Маєвська — голова Воєводського правління — ще раз нагадала про долі депортованого населення. Вона також заохочувала писати спогади. Вона повідомила, що робота Спілки полягає переважно в нагадуванні про долі поляків зі східних кресів. У Єленьогурському воєводстві вже засновано 6 меморіальних таблиць і освячено 4 прапори. Пані Б. Дудзінська поінформувала про роботу Головного правління у Варшаві. Сейм уже ухвалив закон, який дозволяє Сибірякам отримати статус військових інвалідів, однак необхідні ще схвалення Сенату та підпис Президента. Вона також закликала створювати «молодіжні капітули», які опікувалися б меморіальними таблицями.
В урочистостях також брали участь представники молодого покоління істориків. Готується магістерська робота про долі дітей у дитячих будинках Сибіру, її авторка просила допомогти знайти людей, які перебували в таких будинках. Її заклик одразу знайшов відгук.
Відбулася також мистецька частина: окрім виступів військового ансамблю, багатий репертуар сибіряцьких пісень представила представниця Осередку Сибіряків із Болкова. Приспів пісні «Хай живуть Сибіряки багато довгих літ, і в здоров’ї, і в радості, хай живуть нам сто літ» підхопили всі.
Урочистість завершилася. Трохи шкода, що ніхто із запрошених гостей не взяв участі в обіді — це був такий неприємний дисонанс цієї симпатичної частини урочистостей.