Про повернення нашого міста до Польщі — повне, беззаперечне й остаточне — можна говорити лише у травні 1945 року, коли сюди прибуде Уповноважений уряду РП по округу № 36 у Bolesławiec із групою польських чиновників. Це був зародок польської адміністрації державної влади. Тоді тут постійним гарнізоном став полк Війська Польського й розпочався виснажливий період економічної відбудови та створення міцних основ польської державності. Це окрема, велика тема.
Під час боїв за Bolesławiec — II армія Війська Польського йшла слідом за I армією. Із Західного Помор’я її спрямували під Wrocław. Вона мала бути використана в боях за це місто. У перших днях квітня відбулося чергове перегрупування цієї армії, посиленої I танковим корпусом і II артилерійською дивізією. Було вирішено спрямувати 11-ту армію та її тактичні з’єднання на Lausitzer Neiße, де на її правому березі оборонялася Радянська армія. Її мала змінити II армія, яка в ніч із 16 на 17 квітня рушила на штурм ворога, заплативши надзвичайно високу ціну — до 23 % убитими й пораненими.
Нічний перехід із-під Wrocław через Bolesławiec до Lausitzer Neiße був дуже виснажливим. Нічні переходи тривали близько 40 км. Солдат ніс на собі все спорядження та бойові боєприпаси. Безперервно падав сніг, що чергувався з дощем, дув поривчастий зустрічний західний вітер. Коли світало, полки й дивізії зупинялися на денний відпочинок, щоб із настанням сутінків продовжити марш.
У ніч із 7 на 8 квітня через Bolesławiec пройшла V піхотна дивізія, прямуючи в район Parowa. На світанку 8 квітня перед Bolesławiec і частково в Bolesławice зупинилася на відпочинок VIII піхотна дивізія, щоб наступної ночі дістатися району Węgliniec.
Одразу за цими піхотними дивізіями тієї ж ночі через Bolesławiec проїхали танкові підрозділи I танкового корпусу. Діставшись району сіл Dobra та Kliczków, вони зупинилися на нічліг. За танкістами через Bolesławiec проїхала II артилерійська дивізія, яка зупинилася на відпочинок (денний нічліг) у районі Zebrzydowa.
Пам’ятник II армії ВП, що стоїть за мостом через Bóbr, увічнює її марш і марш супровідних тактичних з’єднань — тут дороги розійшлися: одні підрозділи рушили в напрямку Zebrzydowa, інші — Kliczków і Parowa. Жоден із цих підрозділів не залишив у Bolesławiec жодного солдата, який побачив вимерле, спалене місто. Перехід відбувався околицями, оскільки центр був вигорілий, а вулиці засипані руїнами кам’яниць.
Лише I танковий корпус облаштував свій «другий ешелон» тилу в селах Bożejowice — Rakowice. У школі та поруч, у наметах, облаштували польовий госпіталь (VII медико-санітарний батальйон), пекарні, бойні для худоби, склади та різноманітні ремонтні майстерні. Під час боїв (так званої Будзиської битви) I танковий корпус був відрізаний від Bolesławiec ворожими підрозділами й перейшов на логістичне постачання з тилу II армії та радянських армій. До госпіталю прибуло лише кілька десятків поранених. Кілька з них тут померли. Їхні тіла поховали в братській могилі, а через багато років їхній прах спочив на цвинтарі в Zgorzelec. Другий ешелон тилу I танкового корпусу ліквідували наприкінці травня.
Також наприкінці травня 1945 року II армія, I танковий корпус і II артилерійська дивізія поверталися вглиб країни через Bolesławiec. Частина дивізій — а всі вони поверталися майже тим самим маршрутом — зупинилася в районі Zgorzelec — Lubań — Lwówek і там демобілізувалася. Лише IX піхотна дивізія пішим маршем пройшла через Bolesławiec — аж до Opole. Там її завантажили в потяги й спрямували в Rzeszowskie, щоб боротися з підрозділами УПА (українськими), які вбивали та палили польські села. Через місто також проїхало командування II армії, зупинившись тут на кілька годин. Знову тут не залишилося жодного польського солдата. Лише наприкінці травня гарнізон тут утворив XIII кавалерійський полк.
Насамкінець треба сказати кілька слів про солдатські могили Війська Польського, що знаходяться в Bolesławiec. На новому цвинтарі є братська могила 28 солдатів II армії. Вони трагічно загинули під час переходу через Bolesławiec: одні — під час маршу до Nysa, інші — під час повернення. Інші загинули під час розмінування житлових масивів і полів. Також під час перестрілок із радянськими патрулями. Я знаю такі випадки. Усіх поховали окремо на старому цвинтарі. На них були березові хрести й таблички з іменами та прізвищами. Адміністрація цвинтаря, «впорядковуючи» його, наказала спалити всі березові хрести з табличками... натомість встановивши бетонні хрести з табличкою «невідомий солдат ВП». Під час ліквідації цвинтаря їхній прах дістали й склали в маленькій могилі з бетонною плитою... «28 невідомих солдатів». Як виявилося під час ексгумації, один із них мав у прогнилому наплічнику порцелянову ляльку — мабуть, хотів привезти її з війни донечці... Ляльку також поклали в нову братську могилу.
Кілька унтерофіцерів лежить у могилах на радянському цвинтарі на вулиці Willowa. Чому саме там — ніхто не знає. За інформацією пана Kazimierz Pohibiełko, брата загиблого й похованого там солдата II армії, той загинув у трагічній аварії під Lwówek під час переїзду його полку з фронту до країни. Чи загинули інші так само? Адже брата пан Kazimierz P. переніс до могили батька й матері. А оскільки тоді в Bolesławiec не було польського підрозділу, тіла перевезли на великий радянський цвинтар, який саме будували. Але це лише припущення.
Не забуваймо про ці могили. Могили польських солдатів. Що б ми не хотіли сказати про солдатів I чи II армії Війська Польського — ряди солдатів цих армій справді були нашими, польськими, складалися з людей, які іноді вже зазнали радянських каторжних заслань, а всі були досвідченими солдатами трагічного вересня 1939 року, багато хто — Армії Крайової. Вони вірили, що, воюючи в цій армії, несуть Батьківщині свободу, і не шкодували крові в цій боротьбі. Усі — від рядового до офіцера — були щирими поляками. Їхній патріотизм і бойові зусилля становлять прекрасні сторінки історії Батьківщини.