Про цю річницю не можна було забути, незалежно від розбіжностей у поглядах, політичної орієнтації чи рівня власних історичних знань.
Про зацікавленість і потребу відзначення 50-річчя ПОВЕРНЕННЯ БОЛЕСЛАВЕЦЬКОЇ ЗЕМЛІ ДО МАТЕРІ-ПОЛЬЩІ свідчила масова участь мешканців міста над Бобром у реалізації затвердженої програми.
Це були урочисті й піднесені за своїм змістом збори, шана полеглим — глибоко патріотична та зворушлива. Квіткові композиції на могилах тих, хто відійшов назавжди і кому ми винні пам’ять. Спільна урочиста сесія Міської ради та Ради ґміни Bolesławiec об’єднала не лише радних, а й найпредставницькішу частину місцевого середовища, з особливим місцем для ветеранів боротьби й праці, а також молоді. Водночас це був важливий крок до інтеграції місцевої громади з думкою про майбутній повіт. Виступи заступника голови Міської ради доктора EDMUNDA MALIŃSKIEGO, президента міста JÓZEFA KRÓLA, війта ґміни KAZIMIERZA GAWRONA та голови Спілки комбатантів полковника запасу WŁODZIMIERZA KOWALSKIEGO містили в собі значний обсяг історичного змісту та знань про сучасність. Ми опублікуємо їх у вкладці до наступного номера «Głosu Bolesławca» разом із текстом проповіді ксьондза-прелата WŁADYSŁAWA RĄCZKI, виголошеної під час урочистої Святої меси в парафіяльному костелі під титулом NMPW. Можливо, цей останній урок історії був найпрекраснішою й найціннішою цінністю, адже він був сформований у глибоко людському, патріотичному вимірі та апелював до найкорінніших і універсальних цінностей. Лише священник великого масштабу може говорити до вірян так проникливо й особисто. В історичному багатовіковому костелі не бракувало прапороносців, військової церемонії з оркестром і тієї неповторної атмосфери, яка супроводжувала перших поляків, що оселялися в Bolesławcu пам’ятного 1945 року.
Ми не називаємо прізвищ численних гостей і представників влади, бо героями болеславецьких урочистостей були все ж не вони — до того ж щодня вони з’являються на перших шпальтах газет, у радіо- й теленовинах. Через пів століття після війни насамперед зустрілися люди покоління боротьби й праці для цього міста, для власної Батьківщини: літні люди зі зморшкуватими чолами, вузлуватими, натрудженими руками, якими вони розчищали Bolesławiec від руїн, цеглина за цеглиною і будинок за будинком, із багажем спогадів та неймовірно багатими біографіями, справжніми сагами переселенців зі Східних Кресів, Югославії, Франції та всієї Європи. Люди із синдромом війни, глибоко врізаним у свідомість, найпатріотичніше покоління співвітчизників, яке минає й відходить, останні живі літописці бурхливої та трагічної історії...
Треба було прислухатися до їхніх барвистих, правдивих і дуже особистих розповідей на ЗУСТРІЧІ ПОКОЛІНЬ, яка відбулася в клубі «Pegaz», щоб зрозуміти сенс громадської ініціативи, якою місто завдячує передусім голові Міської ради WŁADYSŁAWOWI LANDSBERGOWI. Серед присутніх не бракувало навіть EUGENII LENICKIEJ, народженої в Bolesławcu в локу 1944 року мешканки сучасної Молдови (дочки ув’язненої табору праці на вул. Ciesielskiej). Довгий вечір спогадів влучно й красиво підсумував молодий ліцеїст: «У вас величезні серця, і вони дуже сильно б’ються. Це місто ми любитимемо». Зворушений голова Спілки ветеранів сердечно поцілував промовця. І цей факт нехай запам’ятають критики справи, яка — як і все місто та регіон — є спільним доробком місцевої громади, спільним благом і перепусткою до історії. Ця еманація патріотизму та польськості є автентичною потребою і прикметою часу: якщо ми забудемо власне коріння, родовід, доробок, якщо відгородимося від вітчизняної історії академічними дискусіями про визволення чи здобуття міста, його зайняття чи перебрання польською адміністрацією, повернення до Матері-Польщі чи відібрання його у німців — ми загубимо у безплідних суперечках власну ідентичність. Залишімо суперечки про історичні деталі професійним історикам. Уникаймо чвар і поділу волосини навпіл, влаштованого ще не опереними «знавцями предмета», які полюбляють риторичні звороти й порожні визначення, принаймні поки ще живі герої тих подій. Виявляймо повагу до їхніх свідчень, віддаймо шану їхнім заслугам, уважно прислухаймося до їхнього голосу, який сьогодні звучить дедалі слабше.
Наше місто гідно й красиво віддало шану історії. Людям великого серця й великої уяви, ветеранам і піонерам, війську, священникам, радним міста та ґміни треба подякувати. Це був незабутній урок польськості, патріотизму, інтеграції в межах самоврядної громади та кропіткого будівництва нашої «малої Батьківщини» — як у ті, набагато складніші, роки півстоліття тому.
І останнє зауваження. Платник податків не доплатив на ювілейні урочистості ані гроша. Усі витрати — до того ж не надто великі — понесли спонсори.