Протягом останніх кількох місяців у Польщі ні про що інше не говорили, крім президентських виборів. Медіа безперервно постачали свіжу інформацію про кожного з кандидатів, а на початку, нагадаю, їх було «лише» 27, тож було що дивитися й слухати. Кожному здавалося, що саме він найкращий на посаду президента, а решта — або функціонери СБ, або посланці Єльцина — бо я чула й такі думки. Кожен із кандидатів говорив, що його програма найкраща: один хотів призначити уряд фахівців, другий — представити свою програму, але лише після обрання, третій, здається, і сам не до кінця розумів суті вигаданого ним процесу формування уряду й сейму. Досить цікаву несподіванку підготували кандидатам журналісти II TVP. За допомогою підступних і відвертих запитань вони вправно вели кандидата, змушуючи його самого заганяти себе в «глухий кут» і висміюватися. Розумніший кандидат умів обійти розставлені для нього пастки, водночас здобуваючи визнання виборців. Самі журналісти не були до кінця впевнені, чи кілька кандидатів справді хочуть бути президентами, чи роблять це лише заради слави, або ж це частина їхнього артистичного життя. Коротко кажучи, чи не влаштовують вони собі кабаре. Особливо обурювало те, що один із кандидатів у своїй виборчій кампанії використовував страждання єврейського народу, друкуючи безнадійні жарти. Думаю, що змінити його погляди не допомогло б навіть переглядання відомого фільму «Список Шиндлера». Другий із кандидатів стверджував, що податки та високі відсотки за кредитами — це крадіжка серед білого дня. Щойно він стане президентом, то негайно наведе з цим лад. Інші, шукаючи підтримки Церкви, обіцяли натомість надати їй автономію. Я не хотіла б, щоб написане вище сприйняли як образу. Я не мала цього на меті. Це лише мої думки й мої судження. Я лише показала, як особисто сприйняла минулу виборчу кампанію. Вона здалася мені смішною та компрометуючою нашу країну. Розбіжність між кандидатами у відчутті відповідальності за обов’язок, який вони на себе беруть, була великою — здається, не всі до кінця усвідомлювали серйозність цієї посади. Думаю, що більшість виборців, голосуючи, вагалися, чи поставити «х» за покликом серця, чи здорового глузду.
На завершення хотіла б навести почуту фразу, яка влучно характеризує деяких кандидатів: «Шкодую, що дожив до такої демократії, у якій навіть прибиральниця може балотуватися на посаду президента»