Очевидним стає сумнівне право вільної людини на дах над головою: чергові фінансові тягарі, які ляжуть на всіх нас, рикошетом ударять переважно по обраному нами територіальному самоврядуванню. Поганий закон Сейму від 2 липня 1994 року спричинив ухвалення «Ухвали № V/39/94», яку з чималим душевним опором і болем у серці радні міста над Бобром прийняли на грудневій сесії. Я був одним із двох радних, які утрималися під час голосування, звідси й спроба виправдати таке рішення.
Чимало суперечок викликає ефективність деяких рішень у сфері житлового права, що містяться в цитованому законі про оренду житлових приміщень і житлові субсидії. Застереження викликає методика визначення початкових ставок квартирної плати та варіантні пропозиції, спочатку внесені MPGM: базова ставка становить 6 тисяч старих злотих за квадратний метр площі, тоді як фактичні витрати на утримання сягають 10 тисяч злотих за м². Уже існує чимала заборгованість за чинною квартирною платою, причому мешканці майже не «відпрацьовують» її, а випадки обміну великих квартир на менші є поодинокими. Тут відіграє роль психологічний чинник, із яким центральні чи місцеві технократи зовсім не рахуються. Можна припустити, що ситуація із заборгованістю стане гіршою, ніж є нині.
Побоювання виникають у зв’язку з управлінням коштами, отриманими від квартирної плати та інших платежів за оренду приміщень. Наймачі комунальних квартир не впевнені, що кошти, отримані орендодавцями, справді витрачатимуться на утримання будинків у належному стані, не кажучи вже про підвищення їхнього стандарту.
Проблема тим важливіша, що передбачені житлові субсидії, які виплачуються уповноваженим особам зі спеціально призначених для цього фондів, можуть витрачатися також на інші цілі, не пов’язані з житловим господарством. На практиці це означало б, що фінансова допомога з боку держави та гмін, передбачена статтями 44 і 45 закону, не була б повністю ефективною. Зважаючи на те, що кошти державного бюджету на житлові субсидії більш ніж скромні, побоювання щодо їх використання цілком обґрунтовані.
Самоврядування, яким бракувало грошей на житлові субсидії, опинилися перед спокусою встановити максимальний розмір регульованої квартирної плати на рівні 3 відсотків від відновної вартості житла на рік. Це загрожувало б просто відмовою користувачів приміщень сплачувати надто високу квартирну плату. У Bolesławiec від самого початку усвідомлювали цю пастку, тому досягненню консенсусу на засіданнях Управління міста передували бурхливі дискусії та претензії, головним чином до Дирекції MPGM через надто високі — хоча й варіантні — пропозиції щодо нарахування квартирної плати. Це справжня квадратура кола: надто висока квартирна плата виймає з і без того худих кишень останні злоті, субсидування різниці та надто низький рівень плати за житло підірвуть і зруйнують міський бюджет, якому далеко до повного достатку... Переміг, як видається, здоровий глузд: радні, з одного боку, врахували складне матеріальне становище мешканців (соціальний критерій), а з другого — підкорилися об’єктивним економічним вимогам, шануючи загалом зрозумілі життєві інтереси членів місцевої самоврядної спільноти.
Квартирна реформа передає до рук самоврядувань усі питання, пов’язані з управлінням житловим фондом, але не дає їм грошей. Не варто себе обманювати: у державній скарбниці немає достатніх коштів для покриття повних витрат на експлуатацію житла, а також необхідні ремонти й усі житлові субсидії. Місто в проєкті бюджету на 1995 рік запланувало 6 мільярдів злотих на виплату житлових субсидій. Чималий тягар — аби тільки вистачило на всіх... Технічний стан багатьох будинків волає до неба, але що можна змінити без достатніх фінансових ресурсів? Разом із зубожінням багатьох людей занепадає місто — залежність і взаємозв’язок цих процесів не викликають сумнівів.
Кілька фактів. Заборгованість мешканців комунальних квартир за квартирну плату на кінець 1994 року становила 2 мільярди 161 мільйон злотих. Ці гроші MPGM, а отже й місто, радше за все, не поверне. Управління міста — на прохання цієї установи — погодилося списати борги 94 найбідніших сімей на загальну суму 256 млн злотих. Там бідність визирає з кожного закутка й ніщо не віщує поліпшення, звідси й глибоко людська основа рішення. З юридичного погляду можна виселяти мешканців до так званих соціальних приміщень і створювати нелюдські ґетто на околицях міста. Можна змушувати обмінювати житло на тісніші комірчини, зрештою можна відпрацьовувати заборговану квартирну плату. Лише останнє рішення варто прийняти з гуманістичного погляду. Це завдання для житлової адміністрації, яка, здається, досі надто безтурботно й формально підходить до стягнення своєчасних платежів. Треба дати значно більше можливостей для погашення боргів частинами та заміни заборгованості конкретною роботою під час ремонтних чи інших робіт.
Суть самоврядування полягає у спільному управлінні та спільній відповідальності за долю місцевої спільноти, і не можна покладати це лише на самих радних як представників електорату. Не може бути архаїчного поділу на «ми» і «вони», бо це шлях у нікуди. Місто доклало ще одного значного зусилля, щоб полегшити житлову долю, а можливо, й недолю найбідніших. Для них на вул. Kościuszki будують два житлові павільйони. Цього року тут буде введено в експлуатацію 6 сімейних квартир, а 8 решти залишаться у так званому стані незавершеного будівництва. Хіба що знайдуться додаткові мільйони злотих для їхнього дострокового завершення — і будемо сподіватися, що так і станеться.
Отже, місто намагається розв’язати проблему в межах своїх обмежених бюджетом можливостей. І хоча для багатьох нові нарахування квартирної плати стали справжнім шоком, варто пам’ятати про справжнього винуватця безладу та тягарів, які можна було запроваджувати розумними частинами. Але це вже не залежить від місцевого самоврядування та міських радних. Особи, які ухвалюють рішення, сидять вище — у значно зручніших кріслах.