50-та річниця повернення до Сілезії є нагодою поглянути на події, що відбувалися 50 років тому, з перспективи, з певної спокійної дистанції, без емоцій, які завжди супроводжували нас у попередні роки.
Це також буде нагодою для нового історичного підходу, виправлення багатьох стереотипів мислення, помилкових оцінок, а навіть білих плям і навмисного замовчування багатьох фактів. Почнімо з нагадування основних історичних фактів. Конвенція Великої трійки в Ялті, у Криму, яка засідала 4–13.11.1945 р. під головуванням Йозефа Сталіна, тодішнього голови Ради міністрів СРСР, президента Сполучених Штатів Франкліна Делано Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, у своїй постанові визначила: «Глави трьох урядів вважають, що східний кордон Польщі має проходити вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї в окремих місцях на 5–8 кілометрів на користь Польщі.
Вони визнають, що Польща повинна отримати значне територіальне розширення на Півночі та Заході. Вони вважають, що у відповідний час необхідно буде отримати думку нового Польського Тимчасового уряду національної єдності щодо розміру цього розширення, а остаточне визначення західного кордону Польщі слід відкласти до Мирної конференції».
Отже, чітко випливає, що основні рішення Велика трійка ухвалила за 4 місяці до завершення війни.
У період із 16.07 до 2.08.1945 р. у Потсдамі Конференція Великої трійки проголосила таке: «три глави урядів погоджуються, що до остаточного визначення західного кордону Польщі колишні німецькі землі на схід від лінії, що проходить від Балтійського моря безпосередньо на захід від Свіноуйсьця і звідти вздовж річки Одри до місця впадіння Західної Ниси та вздовж Ниси до кордону з Чехословаччиною (...) перебуватимуть під управлінням Польської держави (...)»
Я пропустив частину, що стосується Вармії та Мазурів, а також Гданська. Для повноти розгляду цього питання та сама конференція в Потсдамі ухвалила постанову такого змісту: «Три уряди, розглянувши справу з усіх боків, визнають, що слід здійснити переселення до Німеччини німецького населення або його частин, які залишаються в Польщі...». Такими були домовленості 1945 року, здебільшого ухвалені без нашої участі. Питання встановлення (визнання) цього кордону ускладнилося, коли 1949 року виникли дві німецькі держави. 1950 року в Згожельці кордон було встановлено в колишній НДР, і лише в XII.1970 р., під час пам’ятного візиту до Польщі канцлера Віллі Брандта, було підписано документи, у яких цей кордон визнала друга німецька держава.
Процес виселення німецького населення також був великою акцією для нашої держави. Варто нагадати, що одним із головних пунктів вивезення (за яким спостерігала британська місія) був тодішній Калавськ (Венґлінець).
Найбільше розгортання цього процесу припало на 1946–1949 роки. Багато років ми відзначали річницю повернення до Матері-Батьківщини, а німці — річницю вигнання з Матері-Батьківщини. Сьогодні, з перспективи 50 років, коли діти, народжені 1945 року, вступають у п’яте десятиліття життя, ми можемо визнати правоту і одних, і других.
Сілезія, яка відійшла від Польщі на початку XIV століття, понад 6 століть перебувала під впливом трьох держав. Спочатку Чехії, пізніше австрійських Габсбургів, а від 1740 року — Пруссії.
Отже, в історії Сілезії ці 600 років — не біла пляма, а доробок багатьох поколінь. Наше повернення 1945 року як історичний наслідок Другої світової війни — було поверненням до Матері-Батьківщини, а також залишенням мільйонами поляків іншої Матері-Батьківщини — тієї, що за лінією Керзона. Усупереч думкам одного з авторів нового устрою кордонів у Європі, В. Черчилля, що поляки не зможуть освоїти ці землі, ми не лише освоїли їх, а й розбудували. Болеславець, який 1939 року налічував близько 22 тисяч мешканців, сьогодні вдвічі більший і красивіший. Колишні мешканці Болеславця з дружнього Зіґбурга також радіють його розбудові, але їхні діти й вони самі хочуть і будуть жити в Зіґбурзі. Це і є той оптимістичний висновок, коли ми починаємо вступати в друге п’ятдесятиліття повернення Сілезії.
Цитати взято зі «Збірки документів» під редакцією J. Małowski, опублікованої в «Текстах джерел для вивчення історії в школі».