Розвиток релігійного життя парафії відбувається через виконання релігійних практик. У цьому дослідженні ми хочемо представити найбільш поширені практики, передбачені законом. До них належать практики, що виконуються раз у житті й є зовнішнім виявом належності католика до церковної спільноти. Це: хрещення, перше Святе Причастя, релігійний шлюб і католицький похорон.
Практику святого хрещення виконували майже всі батьки щодо своїх дітей. Навіть католики, які через канонічні перешкоди не могли приступити до святих таїнств, не нехтували хрещенням своїх дітей. На території парафії у 1983 році все ще перебували 14 людей старшого віку, які через недбалість вихователів не прийняли хрещення.
Таїнство хрещення уділяли другої неділі кожного місяця під час урочистої Святої Меси, яку служили для рідних батьків і хресних батьків в інтенції дітей, включених до Церкви. Хворих дітей через небезпеку смерті хрестили на кожен поклик. Це робили священники, а в лікарні — відповідно підготовлені медичні працівники. У разі одужання хрещення водою доповнював священник у парафіяльному храмі. Зазвичай хрещення відбувалися через місяць після пологів, хоча деякі батьки, прагнучи надати обряду урочистого характеру, прискорювали або відкладали церемонію хрещення, очікуючи на більше свято.
Практику першого Святого Причастя виконували майже всі діти. У 1970 році до нього приступили 198 дітей, у 1975 — 162, а в 1983 році — 167 дітей. Загалом у 1970–1983 роках до першого Причастя приступили 2276 дітей.
До цього таїнства приступали діти третіх класів початкових шкіл. Батьки загалом дуже цікавилися підготовкою своїх дітей, навчали їх катехизму й приходили на конференції, присвячені християнському вихованню. За два тижні до урочистості першого Причастя замість катехизації щодня відбувалася безпосередня підготовка до прийняття цього таїнства.
Певні труднощі спостерігалися у виконанні третьої одноразової практики — релігійного шлюбу. Загалом переважна більшість укладала сакраментальний шлюб, хоча на території парафії у 1983 році було зафіксовано 146 пар, які, перебуваючи після укладення цивільного шлюбу й не маючи канонічних перешкод, відмовилися від церковного вінчання. У 1970 році в парафії уклали 88 католицьких шлюбів, у 1975 — 159, а в 1983 році — 131. Загалом у 1970–1983 роках на території парафії уклали 1721 католицький шлюб.
Останньою одноразовою практикою є релігійний похорон. Цією формою поховання своїх померлих користувалися майже всі парафіяни. Християнського похорону для померлих просили також парафіяни, які більшу частину життя не мали жодного контакту з Церквою й до того ж жили без церковного шлюбу. У 1970 році священники провели до місця вічного спочинку 67 людей, у 1975 — 101, а в 1983 році — 135 людей. Загалом у 1970–1983 роках католицький похорон було здійснено для 1492 людей.
Починаючи з 1975 року обряд похорону на цвинтарі поєднали зі Святою Месою, не скасовуючи попередньої форми похорону без Святої Меси, яку залишили для релігійно байдужих католиків.
Записи в книзі померлих свідчать, що близько 50 відсотків вірян були підготовлені до смерті сакраментальним способом — через сповідь і Святе Причастя. Ще 30 відсотків, хоча й помирали раптово, до того востаннє сповідалися та причащалися не більше ніж кілька місяців тому. Це не применшувало турботи душпастирів, якою вони оточували хворих і людей похилого віку, поспішаючи з сакраментальним служінням у перші п’ятниці місяця та на кожен поклик. У душпастирських оголошеннях містилися численні нагадування, щоб перед поїздкою на стаціонарне лікування віряни скористалися таїнствами Покаяння та Євхаристії, причому обов’язок повідомити священника покладався на родину хворого.
Матеріали, що демонструють виконання одноразових практик, дають змогу стверджувати, що серед вірян Болеславецької парафії у 1970–1983 роках не було так званих «сезонних конформістів», тобто католиків, які цілком нехтували одноразовими практиками. Основою такого стану слід вважати передусім релігійну традицію, яка завжди впливає на вірян і є чинником формування релігійної свідомості в цьому питанні.