До Болеславця вона приїхала навесні 1946 року з околиць Prnjavor.
Так само, як у багатьох інших польських родинах, які до кінця Другої світової війни проживали в Югославії, у її родині також плекали польську музичну культуру, охоче співали та музикували. Саме тому, ймовірно, Zosia захопилася музикою та співом.
У Болеславці, паралельно з навчанням у початковій і середній школі, Zosia навчалася грати на акордеоні та мандоліні. Пізніше вона закінчила трирічне навчання для інструкторів аматорських художніх колективів, а ще пізніше отримала диплом магістра у Вищій педагогічній школі в Зеленій-Гурі. Диплом магістра став своєрідним вінцем чималого доробку Zofii Michalskiej у педагогічній роботі, особливо в поширенні музичної культури серед дітей і молоді, адже інструкторську роботу Zofia розпочала значно раніше. Її першим успіхом було створення в PKS мандолінового ансамблю чисельністю близько десятка осіб. Фахівці високо оцінили хорошу гру та рівень ансамблю, а тодішня директорка Молодіжного будинку культури Wanda Patorowa запропонувала Zofii Michalskiej посаду інструктора в цій важливій і відомій у місті міжшкільній установі.
Молодіжний будинок культури став дуже важливим розділом у житті Zofii. Тут вона пропрацювала аж 23 роки, навчаючи дітей співати, грати та з великим успіхом керуючи колективами. Відомий не лише в Болеславці ансамбль «Vibrato» діяв 12 років і здобував нагороди, зокрема на Харцерському фестивалі в Кельцах (там Zofia також отримала I премію за композицію пісні про батьківщину). «Vibrato» аплодували й по той бік Лужицької Ниси — у Телевізійному турнірі міст, на воєводських оглядах і на всіх важливіших міських заходах. Оркестр Ансамблю пісні й танцю MDK, дворовий гурт «Michałki», ансамблі електрогітар, а також вокальні колективи — це теж частина життя та праці Zofii. Усе це — в MDK.
Іншим важливим розділом професійного життя Zofii Michalskiej була робота в Учительському навчальному закладі. Тут вона «дала життя» інструментальному ансамблю «Subito», який, як і «Vibrato», приносив інструкторці, школі та місту чимало слави. Вона також керувала вокально-гітарними ансамблями. Коли в 1983 році новостворена Державна музична школа шукала фахівців, Zofia Michalska не змогла відмовитися від обов’язку проводити заняття з ритміки та розвитку слуху. Вона проводить ці заняття й донині, попри вихід на пенсію.
Заступник міністра культури й мистецтва Michał Jagiełło, дякуючи нагородою та дипломом у десяту річницю існування PSM, написав Zofii Michalskiej: «...Ви — жива історія цієї школи...». Це правда! Zofia Michalska є також «живою історією» культури нашого міста, адже за минулі 30 років не було в нашому місті важливішої культурної події без її участі. Активність і ефективність інструкторської роботи Zofii Michalskiej підтверджують, зрештою, три міністерські нагороди, Медаль національної освіти, Почесний знак «Заслужений для Болеславця», відзнаки та нагороди кураторії, а також незліченні відзнаки з місць роботи.
У січні цього року Zofię спіткала несподівана трагедія: за трагічних обставин вона втратила чоловіка. Пишучи цю скромну біографічну нотатку, я хотів би водночас висловити щире співчуття, а також слова найвищої симпатії за силу духу, працьовитість і скромність. (Скромність Zofii Michalskiej справді виняткова: похвали й компліменти вона приймає, червоніючи на обличчі.) Кажуть, Zofia створює в музичній школі мандоліновий ансамбль. Бажаємо успіхів і переконані, що цей ансамбль гідно продовжить традиції «Vibrato» та «Subito».