"... майте буйні мрії,
щось із цього завжди здійсниться."
(Я. Корчак)
Ельжбета Плуцінська у своїй статті під назвою «Я мрію собі...» («Kurenda» № 2/94) пише, зокрема, що «Польська школа є поганою. (...) Діти не люблять школу. (...) Батьки переважно вороже ставляться до школи, чого дехто навіть не приховує. Оскільки мрії рідко здійснюються, перспективи польської школи я бачу похмурими».
Я не маю наміру заперечувати ці слова, які дозволила собі процитувати. На жаль, така думка про школу існує давно, а в останні роки настільки вкоренилася у свідомості дітей і батьків, що навіть приклади позитивної діяльності освітніх закладів не здатні змінити ставлення до цієї теми. Поляки люблять нарікати. Люблять і хочуть шукати причину своїх невдач в інших. Якщо щось є поганим, легше критикувати, ніж намагатися змінити наявний стан речей.
Такій поширеній думці я хотіла б протиставити діяльність батьків у Початковій школі № 5 у Болеславці. Саме Вони першими простягнули нам руку, відкрили свої серця й завзято взялися до роботи. Цілком випадково я деякий час мимоволі слухала збори батьків IVb класу, класним керівником якого є пані Ядвіга Райфур. У певний момент один з учасників сказав: «Ми хочемо заснувати Клуб друзів школи № 5», а хтось інший скептично запитав: «А чи знайдуться такі?». Думаю, що в цьому запитанні йшлося радше про побоювання щодо ставлення до цієї ідеї інших батьків і вчителів цієї школи. Щодо батьків IVb класу, то ситуація була зрозумілою. Вони вже в попередні роки зарекомендували себе як добрі організатори. Вони хочуть і роблять багато для своїх десятирічних дітей. Цього разу вирішили зробити ще більше.
Ідея організувати карнавальну забаву швидко набула реальних обрисів. Більшість батьків цього класу перейнялася бажанням діяти. Вони самі надрукували запрошення для вчителів і всіх батьків. Орендували зал у сусідньому Крушині, замовили Військовий оркестр частини з Любаня. За власні гроші придбали продукти, необхідні для приготування страв, які подавали в буфеті. Придумали й провели різноманітні конкурси та ігри з призами. Цього дня вони перетворилися на кухарів, офіціантів, гардеробників і ведучих.
12 лютого 1994 року на паркет вийшло 70 пар. Розважалися батьки, вчителі та знайомі знайомих. Цей останній день карнавалу був сповнений численних атракцій. Чого там тільки не було: котильйонний вальс, шоколадний вальсок, ігри з сюрпризами. Учасник одного з конкурсів, купивши пончик за 20 тисяч злотих, знайшов у ньому золоту каблучку. Однак найбільше емоцій викликав аукціон котильйона, який продали аж за 760 тисяч злотих.
Якою була мета балу? Звичайно, весела забава, що мала об’єднати колектив учителів і батьків, але передусім ішлося про збір коштів. Батьки можуть пишатися собою. Попри численні труднощі, що супроводжували організацію заходу, вони не відмовилися й не здалися. Зібрали 9 мільйонів злотих, які передали директору на потреби школи. Цього ще замало, щоб купити комп’ютер, але...
Я захоплююся цими чудовими людьми, їхньою винахідливістю, відданістю, організованістю та благородством. Адже вони могли за ці гроші організувати чудову екскурсію для своїх четвертокласників або витратити їх на іншу потребу класу. Але ні. Усе сталося інакше! Діяла жменька людей, а скористаються багато хто.
Цьогорічний карнавал ми завершили чудовою забавою, сповненою незабутніх вражень; ми захоплювалися організаторами, які, фізично втомлені, вже планували наступний захід.
А ним виявився надзвичайно вдалий Родинний фестиваль, організований 30 квітня цього року в Лонці. Величезний плакат на шкільній дошці оголошень запрошував на цю родинну зустріч усіх учнів, працівників школи разом із родинами, знайомими та друзями.
І цього разу батьки показали себе на відмінно. Лагідна погода сприяла організаторам і учасникам забави. Травневе сонце цього разу світило цілий день і дало змогу приємно провести час на природі. Футбольний матч між учителями й учнями та батьками викликав багато емоцій і користувався великим інтересом глядачів. На розстелених навколо поля ковдрах пані зі своїми дітьми оплесками винагороджували подвиги своїх чоловіків на полі, а хустинки, затиснуті в руках, були мокрими від поту, яким витирали чола відважні пани. Під наглядом учителів діти демонстрували свої інтерпретаційні здібності у виконанні відомих музичних творів на «Міні-хіт-параді». Вони також брали участь у спортивних змаганнях, а призи, засновані батьками, принесли малечі багато радості. Біля багаття смажили ковбаски. Кожен міг втамувати спрагу в добре забезпеченому напоями та морозивом буфеті. Навколо лунав радісний гомін, сміх, а іноді й плач із дитячого візочка. Адже цього дня зустрілися цілі покоління. Дехто вперше вийшов із дому всією родиною: батьки з дітьми, дідусі й бабусі з онуками. Ще пізнього вечора біля теплого жару багаття було чути приглушені розмови й спів під акомпанемент гітари та акордеона.
У кожному класі на початку навчального року створюють Класну батьківську раду. Для запису прізвищ навіть передбачено місце в класному журналі. На жаль, дуже часто її діяльність обмежується лише цією першою зустріччю та призначенням «охочих». Є й такі ради, які активно працюють, організовуючи низку заходів для своїх дітей. Найчастіше це ялинкова забава, День захисту дітей, туристично-краєзнавчі екскурсії.
Однак більшість батьків опирається зарахуванню до цього формалізованого утворення. Адже це пов’язано з необхідністю знайти вільний час для додаткових зустрічей, відповідальністю за організацію та проведення різних заходів. Але є й такі, хто охоче діє та допомагає. Зазвичай це невідомі широкому загалу ентузіасти. Саме так їх і треба називати. Батьки показали, що якщо хочеш, то можна зробити більше, ніж лише для своїх дітей та їхнього класного керівника; що школу можна пов’язувати не тільки з певними зборами батьків і вчителів. Тож вони вирішили заснувати Клуб друзів Початкової школи № 5 у Болеславці.
Офіційне заснування Клубу відбулося 25 квітня цього року. До нього записалося понад 60 осіб — учителів і батьків із різних класів. Думаю, друзями «5-ї» вони стали не саме цього дня. Із проявами дружніх почуттів до школи ми зустрічалися вже раніше. Тепер знайшлася людина, яка висунула гасло, а охочі відповіли на нього саме так, як очікували засновники. Кожен класний керівник нашої школи може назвати прізвища батьків, за допомогою яких було проведено низку заходів, забав; людей, які безкорисливо долучалися до позакласного життя школи. Найкращим прикладом цього є ксерокопіювальний апарат, придбаний за добровільні внески батьків, або той факт, що протягом останніх двох років саме за допомогою батьків було пофарбовано майже всі класи та кабінети школи.
Перша зустріч друзів нічим не нагадувала збори, до яких звикла більшість батьків і вчителів. За одним столом зібралися батьки, директори та вчителі. Їх не розділяла кафедра. Вільно розмовляли про дотеперішні досягнення та плани на майбутнє. Директорка Галіна Модзелевська згадувала часи, коли на початку її педагогічної роботи саме батьки були ініціаторами багатьох справ на користь школи. Душа Клубу — пані Уршуля Руг, яка, здається, не здатна бути байдужою до проблем школи, уголос мріяла про те, що можна зробити спільними силами. В уяві вона вже бачила своїх онуків, яких приводитиме до зміненої школи: гарнішої, чистішої, потопаючої в зелені. Звичайно, говорили й про проблеми, не чужі й іншим школам.
Вирішили взяти справу у свої руки. Саме батьки виступили з ініціативою, підкріпленою бажанням діяти та конкретними пропозиціями, які, вони вірять, удасться реалізувати. Ми можемо багато зробити, щоб стало хоча б трохи краще, щоб змінити образ школи.
Наміри друзів можуть здаватися нереальними. Нехай їм вистачить сил, не забракне бажання працювати, а життєві перешкоди обходять їх стороною й не знеохочують. Від щирого серця ми бажаємо їм цього.
Уже цитована мною пані Плуцінська завершує свою статтю китайським прислів’ям: «Якщо хтось думає про майбутнє одного покоління — будує будинок, думаючи про майбутнє кількох поколінь — садить ліс». Переосмислюючи це прислів’я, думаю, ба більше, впевнена, що батьки наших учнів посадили ліс (це лише абстракція).
Він ще не великий і не густий, але ми сподіваємося, що молоді саджанці виростуть у дорослі здорові дерева.
Малґожата Рудик
Початкова школа № 5
у Болеславці