Уже понад сто випускників PSM — музично обдарованих дочок і синів Болеславця — «блукають світом» і шукають прихистку за межами нашого «мачушиного» міста.
Аж не віриться, що радники, зокрема вчителі та педагоги (?), залишаються глухими й байдужими до цієї делікатної проблеми. Кажуть, хтось із цього «педагогічного» кола представив на комісії проєкт: замість школи заснувати для випускників PSM I ступеня щось на кшталт стипендії для продовження навчання в інших містах. Це означає: нехай інші міста користуються талантами наших дітей, бо в нашому місті, схоже, обдаровані люди не потрібні. Приблизно такою є позиція радників. Натомість міська влада захищається аргументом, що школи взагалі не є справою міста. Місто може, але не мусить фінансувати освіту.
Понад рік тому, у січневому номері «Głosu Bolesławca» (у статті «Ця школа має постати») я, зокрема, голосами музикантів-педагогів закликав до доброзичливості й розуміння. Пані магістр Dorota Pińczuk, директор PSM, говорила: «... ті, хто не знає цієї проблеми, навіть не усвідомлюють, якої втрати зазнає місто, втрачаючи таких обдарованих людей... Адже ці люди могли б тут, на місці, створювати навколо себе музичне життя, створювати оркестри, ансамблі, приходити до початкових і середніх шкіл, де музика вже стала лише спогадом... Ми просто мусимо запустити цю школу...»
Увесь час ідеться про музичну школу II ступеня, яка — нагадаю — «будується» вже одинадцятий рік, а її майже готова будівля й досі лякає порожнім виглядом. Ще кілька років — і чорт забере мільярди злотих, вкладені в цей об’єкт.
Зацікавлені справою мешканці Болеславця певний час покладали надії на свого «власного» депутата і на свого (також «власного») сенатора, а потім благальними поглядами дивилися на радників і батьків міста. На жаль, безрезультатно. ... А тим часом із подібними проблемами боролося значно менше за Болеславець місто Жаґань (теж місто над Бобром). Там також стояв непрацюючий об’єкт PSM II ступеня, і теж не було грошей на його запуск. Але там були люди з дещо тоншим «слухом» і доброзичливішим ставленням до «теми».
Міські радники та правління спільно з розквартированими там військовими ухвалили відповідне рішення й здійснили необхідні дії — і ось у такий спосіб (увага, читачі, адже така подія заслуговує в літописі міста на золотий шрифт!) ЖАҒАНЬ УЖЕ МАЄ ВЛАСНУ самоврядну МУЗИЧНУ ШКОЛУ II СТУПЕНЯ. Таким радникам і батькам міста можна лише позаздрити Жаґані! Утримання школи коштує місту не так уже й багато — близько пів мільярда злотих. (Крім того, місто дотує Суспільний музичний осередок у розмірі 260 млн злотих, повністю фінансує придбання інструментів і несе витрати на утримання шкільного оркестру, який нещодавно виступав, зокрема, у нашому місті.
Нагадаємо, що бюджет нашого міста становив близько 75 мільярдів злотих. Невже справді не можна було «відстебнути» (а може, позичити?) наприклад, один мільярд злотих для мистецької школи, яка стільки років чекала на своє «зачаття»?
Незабаром завершується каденція самоврядування та ради, яка не знайшла «способу» або коштів ані на музичну школу II ступеня, ані на спортивно-видовищний зал, ані навіть на місцеву газету, де можна було б час від часу пояснити розчарованим виборцям причини безпорадності. Починається період «залицяння» до потенційних виборців різними політичними та громадськими угрупованнями задля здобуття влади в самоврядуванні. Публічно заявляю, що не підтримаю програму, яка омине проблему музичної школи II ступеня.