У кожного є якесь свято: іменини, день народження, річниці. Свої свята мають народи, держави й міста. За мого покоління, вихованого в міжвоєнний період, державні свята та річниці відзначали дуже урочисто. Скільки радості приносили ці святкування, як же це було урочисто!
11 листопада, наприклад, відбувалися урочисті паради. За колонами війська йшли молодь, скаути, стрільці. На вулиці виходили всі мешканці.
У роки ПНР нас маніпулювали, нами керувала пропаганда — це правда. Святкуванням різних свят і річниць надавали надто великого пропагандистського розмаху.
Чи тепер ми, однак, мусимо зазнавати якогось покарання або спокути? Сьогодні моя Вітчизна не має навіть державного свята. Не знаю, чи є така держава у світі. НАСТАВ ЧАС АНТИРІЧНИЦЬ!
12 лютого минула 49-та річниця... як кому до вподоби: визволення нашого міста, зайняття його радянськими військами чи повернення до Матері-Батьківщини? 12 лютого 1945 року Bolesławiec після століть став польським містом.
Цю річницю ми хочемо стерти з історії. Але з історії нічого стерти не можна!
На жодній міській будівлі я не побачив жодного біло-червоного прапора. Навіть мій (наш) «Głos Bolesławca» не пискнув жодного слова. Табу? Соромився? Боявся? Може, зняти з ратушної вежі бляшаний прапорець із вирізаним роком «1945»?
А може, сучасна житлова урбаністика була творінням німців? Може, неправда, що кількість мешканців міста втричі більша, ніж 1939 року? А може, брехнею є й той факт, що навпроти міської адміністрації, де сьогодні розташований сквер із фонтаном, стояли свинарники та післянімецькі корівники?
Для нас, тих, хто прибув сюди 1945 року, оскільки нас вигнали з родинних домівок на Східних кресах, це велика річниця. РІЧНИЦЯ НАШОГО ПОВЕРНЕННЯ Й ОСЕЛЕННЯ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ. Тут народилися наші діти й уже дорослі сьогодні онуки. Це місто ми відбудовували майже голими руками. Нас тішив кожен новий будинок і кожне нове робоче місце. Сьогодні не пам’ятають про піонерів та багато інших речей. За сталінський режим і викривлення минулих років не звинувачуймо військових поселенців, ані цивільних репатріантів зі Східних кресів, ані поселенців із Югославії.
Włodzimierz Kowalski Від редакції:
Справді, ми оминули річницю повернення Bolesławiec до Матері-Батьківщини. Минулого року (хоча ми аж ніяк не вимагали академії чи іншої посткомуністичної «гали», а лише констатували історичний факт) член правління міста публічно засудив нас за це, а правління міста «в покарання» не виділило нам (і надалі не має наміру виділяти) ані гроша дотації на «Głos». Після появи в «Słowo Polskie» статті авторства пана «еко», який засуджував нашу статтю про річницю повернення Bolesławiec до Польщі та приписував нам ненавмисні наміри, один із читачів надіслав нам такого листа: «...Прочитавши вашу статтю та статтю пана еко, я ще раз заглибився в сторінки історії й натрапив на слід, що Bolesławiec визволила не якась Червона армія, а лише турецькі війська під проводом ЕК ОСЕЛЕДЦЯ... »