Шкільна рада в Ocice організувала для дітей конкурс під назвою «Радимо радним нашої ґміни». Конкурс зацікавив самих радних, деякі з яких навіть стали щедрими спонсорами. У конкурсі взяли участь учні VI–VIII класів та одна учениця V класу. Завданням учнів було розкрити три теми:
1. Чи задоволений ти тим, що живеш саме в цьому селі?
2. Уяви, що ти солтис села Ocice і на зустрічі мешканців розмовляєш про його проблеми.
3. Після десятирічної відсутності ти приїжджаєш до Ocice як журналіст, щоб написати статтю про своє село.
Надійшло 15 робіт. До складу комісії увійшли: Stanisława Potocka (солтис села Ocice), Halina Góra (Шкільна рада), ксьондз-пробощ Edmund Tkocz, Franciszek Popek (директор GOKiS), Kazimierz Turek (Рада ґміни), Andrzej Ostrowski (Шкільна рада), Zbigniew Kukawski (представник шкільної спільноти). За всім наглядав директор школи Cezariusz Rudyk.
Нагороди отримали такі учні:
I місце — Agnieszka Ostrowska (VIII клас), II місце — Kinga Oleksiak (VIII клас), III місце — Łukasz Struś (VII клас), IV місце — Barbara Bram (VIII клас). Відзнаки отримали Justyna Berny з V класу та Daniel Oślak із VII класу.
Найбільшою популярністю користувалася третя тема. В одному з репортажів учениця пише: «...Моє село дуже змінилося. Уже немає дитячого садка, до якого я ходила, немає другого магазину, де я купувала улюблені солодощі. На його місці з’явилася кінна ферма, нові мешканці...» «Журналісти» усвідомлюють, що зміни вимагають багато праці від мешканців і солтиса села. Молодь бачить потребу оновлення пам’яток, яким слід повернути колишню славу. Jadzia із VI класу пише: «...Разом із моїм братом Adamом ми вирушили на невелику прогулянку. Adam запропонував мені спочатку оглянути палац. Я дізналася, що його відбудували... просто не могла повірити власним очам. ... Дах підтримували прекрасні панни-німфи. Водостоки мали форму драконів із надзвичайно довгими хвостами. Другий поверх підтримували балки, вирізьблені у формі витких виноградних лоз. Усередині — комоди, дзеркала, великі годинники...» Jacek узявся за складне завдання. Він хотів би бути солтисом села. Це велика відповідальність, важка праця, але й честь (саме так він пише). Він звернув увагу на те, що в селі є багато пам’яток. На початку своїх міркувань він стверджує, що звернувся б до Ради ґміни по гроші. Однак швидко відмовляється від цього наміру. У ґміни просто не буде грошей. Не матиме їх і сільськогосподарський кооператив... У цій ситуації Jacek вирішує скликати збори мешканців села, а мешканці — можливо — допоможуть йому знайти спонсорів. За зібрані гроші він купить будівельні матеріали й попросить мешканців активно долучитися до цієї справи. Він пропонує, щоб у палаці, крім музею, зробити «хороший готель», а поруч із ним — ресторан. Він вважає, що так здобуде більше грошей і лише тоді «розправить крила»: відбудує євангельську церкву — ще одну пам’ятку. Організує матчі, гуляння та інші заходи, щоб отримати додаткові кошти. Побудує спортивний зал, обладнає школу необхідними посібниками, зробить добротне спортивне поле. «Кожен, хто тут живе, пишався б своїм селом». І солтисом (Jacek) також.
Для Basi екологія та охорона довкілля — це не просто красиво звучні гасла. «Будучи солтисом, я насамперед зайнялася б очищенням території від різного виду відходів», бо невдовзі «дерева залишаться без листя, а трухляві стовбури ламатимуться й нагадуватимуть величезні опудала». Basia вважає, що довкілля забруднене через людську бездумність: у лісі можна знайти все — від бляшанки з-під «Cola» до всілякого металобрухту. Іншою проблемою, на думку Basi, є браконьєрство. Як солтис, Basia суворо карала б браконьєрів. Мешканці не лише винищують дичину, а й вирубують дерева. «Бути солтисом непросто... але щоб досягти мети, потрібна не одна людина, а багато...»
«Жити, а не вмирати в такому селі» — назва роботи Agnieszki, лауреатки першої премії. Вона пише про екологічне село. Таким селом виявилися Kraszowice — село, з якого Agnieszka виїхала давно. Село дуже змінилося. «На в’їзді до Kraszowice по обидва боки шосе замість бур’янів і сухої трави мені впали в очі зарості, що нагадували вербовий ліс. Ліворуч я побачила довгу будівлю, ніби ферму, — праворуч довгі теплиці, на пагорбах росли маленькі сосонки. Повітря, яке влетіло до автомобіля, було бальзамічно чистим...» Солтис, шкільний товариш нашої журналістки, повідомляє, що всі дії спрямовані на захист довкілля. Підприємства не отруюють навколишнє середовище, забезпечують мешканців роботою та скорочують безробіття. Гроші надходять, зокрема, від туристів, які відвідують Kraszowice. Журналістка захоплюється: «...за ці десять років маленьке село завдяки своїм мешканцям перетворилося на потужний приміський осередок, на місце, де тільки й жити, а не вмирати. Приїжджайте та переконайтеся самі...»
Учні мріють, влада читає, оцінює, робить висновки. Ми хотіли б, щоб їхні мрії стали реальністю. Тож почекаймо ці десять років — це зовсім недовго.