До цікавого тексту ксьондза З. Леца про повоєнну історію болеславецької парафії Пресвятої Діви Марії хочу додати кілька слів. Від червня 1945 року, коли в Болеславці гарнізоном став польський полк, щонеділі церква заповнювалася військовими підрозділами. На плацу перед казармами перед ранковою месою відбувався збір усього полку. Солдати й офіцери марширували містом щільним строєм, часто з військовим оркестром або під гучний спів. Половину вірян, які прийшли на богослужіння, становили військові. Повернення до казарм відбувалося так само. Так було до прибуття до нас із Москви маршала К. Рокоссовського. Щоправда, ксьондз З. Лец написав про участь солдатів у богослужіннях, але я хотів показати, як саме ця участь відбувалася
Від травня до осені 1945 року щонеділі, а також у будні, у нашій церкві Пресвятої Діви Марії відбувалися меси, які служили військові капелани італійської армії. Спів і проповіді звучали італійською мовою. Нечисленні поляки, які тоді проживали в нашому місті, охоче брали участь у цих месах. Вони воліли меси, які служили італійські священнослужителі, а не німецькі.
Нагадаємо, що до осені 1945 року в нашому місті перебувала багатотисячна чоловіча італійська громада. Це були солдати італійської армії, які до літа 1943 року як союзники Німеччини воювали на італійському фронті, а потім відмовилися підкорятися й були роззброєні та ув’язнені в таборах військовополонених. Один із цих таборів розташовувався на території повоєнного ПОМ, у десятках нині неіснуючих бараків. Частина цвинтаря, найновіша — з боку ПОМ, розташована на території колишнього табору. Багато полонених померло. Їх ховали в братських могилах там, де сьогодні стоїть ряд італійських тополь, видимих із цвинтаря. У сімдесятих роках відбулася ексгумація могил і перепоховання праху італійських солдатів на італійському цвинтарі під Варшавою. Не було встановлено, що їх розстрілювали. Прах кількох із них спочиває перед цвинтарною каплицею (праворуч). Його перенесли туди під час ліквідації старого цвинтаря на вулиці Любанській (колишня 22 Липня). І остання увага. Під час зимових шкільних канікул діти та шкільна молодь ставили на сцені парафіяльної зали численні різдвяні вистави. Ця зала сьогодні розташована над магазином «Veritas». Тоді цей кам’яний будинок був власністю парафії. Також школи організовували різдвяні вистави у своїх приміщеннях. Різдвяні вистави повернулися ще за часів так званого жовтневого оновлення у 1957–1958 роках. У залі над «Veritas», яка вже перебувала в катастрофічному технічному стані, знову відбувалися різдвяні вистави. Кам’яницю випросив у міської влади для ПАКСу депутат Болеслав Пясецький і відбудував її. Варто все це занотувати в парафіяльній хроніці.