Культура, що є сферою діяльності Danuta Maślicka, також є досить складною справою. На власні очі й вуха ми могли переконатися, які недобрі речі відбувалися до, під час і після сеансів славетного «Парку юрського періоду», у яких брали участь, зрештою, наші діти, «зігнані» зі шкіл.
Відповідаючи на одне із запитань статті, треба зазначити, що, найімовірніше, в епоху відеокасет, «тельсатів» і «кабельного телебачення» загальношкільні походи до кінотеатру, навіть на найпривабливіший фільм, втратили сенс. Вони приносять більше виховної шкоди, ніж пізнавальної, естетичної чи інтелектуальної користі. (Я був би радий, якби помилявся.)
Заглиблюючись у проблему, варто, мабуть, обміркувати суперечливі й подекуди перебільшені, але саме тому такі, що спонукають до роздумів, погляди Jerzy Turowicz: «Важко тут ширше говорити про руйнування, здійснені режимом реального соціалізму у сфері культури й науки. Щоправда, на культуру виділяли значні кошти, однак, надаючи перевагу слухняним і керованим творцям, які приймали офіційну ідеологію та політичну лінію, і маргіналізуючи незалежних (...) Влада не лише переслідувала за допомогою цензури будь-яку незалежну думку чи мистецтво, а й укладала «чорні списки» письменників, публіцистів і митців, яких не можна було друкувати або яким не дозволяли публічно виступати. Однак найбільше спустошення реальний соціалізм здійснив у людях — у їхній ментальності, їхніх поглядах і позиціях. „Homo sovieticus“, про якого пише отець-професор Tischner, зовсім не обов’язково є комуністом. Комуністичній ідеології це суспільство досить мужньо опиралося. „Homo sovieticus“ — це людина поневолена, позбавлена самостійності, позбавлена духу ініціативи, нездатна критично мислити (...) „Homo sovieticus“ сьогодні — це людина, яка всього очікує й вимагає від держави, яка не хоче і не вміє взяти свою долю у власні руки. А в основі всього цього лежить те, що весь час PRL, Польської Народної Республіки, був часом великої брехні. Брехали преса, радіо й телебачення, брехала школа, брехали політичні лідери — у сеймі й на мітингах (...) Поряд із негативами були також і позитиви, були досягнення. Цей лад і ця влада підняли Польщу з воєнної руїни (хоча, можливо, без соціалізму це зробили б швидше й краще)... (...) Попри ідеологічний тиск, виникали видатні твори мистецтва й культури, хоча це було заслугою їхніх творців, а не устрою» («Tygodnik Powszechny» № 45/93).
І саме в такому «краєвиді після битви» довелося діяти Danuta Maślicka, яка професійно займалася «культурою». Забути те, що було, просто неможливо — воно вже в нас.
Під егідою Stowarzyszenie Nauczycieli Twórczych оголошено конкурс «Радимо радникам нашого міста». Незабаром на нас чекають вибори до органів місцевого самоврядування. Варто, думаю, ще раз повернутися до роздумів Jerzy Turowicz: «...ми не сумніваємося, що такі люди, як Aleksander Kwaśniewski чи Józef Oleksy, справді є соціал-демократами й, напевно, ніколи не були комуністами (...) Сьогодні з-за спин справжніх соціал-демократів визирають люди, у чиїх соціал-демократичних переконаннях можна сумніватися — і в керівництві партії, і, особливо, на місцях... де піднімає голову «товариш Шмацяк»... Немає впевненості, чи соціал-демократичне керівництво SLD зможе запобігти тому, щоб на місцях не повернулося «старе», що могло б мати для Польщі дуже небезпечні наслідки».
А нам довелося працювати в освіті й культурі саме на місцях.