У повноті культурного й духовного життя нашого міста релігійно-моральні питання завжди посідали важливе місце. Тому ця праця має нагадати всім любителям Болеславця та не дозволити забути факти, пов’язані з релігійним життям і духовною опікою католиків, які проживали в Болеславці у 1945–1970 роках. § 1. Важкий початок
Групи населення, які прибували до Болеславця після завершення Другої світової війни, майже повністю були пов’язані з католицькою релігією, тобто з вірою своїх батьків, а також із релігійністю тих територій, де їм довелося провести дитинство та юні роки.
Це були в’язні, які поверталися з примусових робіт і концентраційних таборів, переселенці з Тернопільського воєводства та інших регіонів, а також солдати польського війська, учасники боїв над Віслою, за Варшаву, Поморський вал і Берлін. Згодом почали прибувати поселенці, репатріанти, тобто поляки, які проживали на східних околицях Польщі, а також реемігранти з Німеччини, Франції, Югославії та інших країн.
На момент прибуття першого транспорту поляків 17 вересня 1945 року при костелі служив католицький священник ксьондз Piotr Sauer — німець, а також органіст Шуберт. Німецький священник, побачивши в костелі чималу групу поляків, попросив пана Адама Ковальського написати йому молитву «Отче наш» польською мовою, після чого молився разом із ними. У перші дні вчителька пані Окунь організувала чоловічий церковний хор, що складався з поляків. 17 жовтня 1945 року, завдяки зусиллям прибулого населення, Архієпископська курія у Вроцлаві направила до Болеславця польського священника ксьондза Яна Мотики як вікарія з місією організувати душпастирську опіку для польського населення в парафії та околицях. Із прибуттям нового священника прибульці з різних куточків Польщі та з-за кордону відчули себе більш пов’язаними між собою, водночас зміцнюючи свої релігійні переконання.
У костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Болеславці тоді відправляли богослужіння для польського населення за таким розпорядком. Щонеділі о 9-й годині відбувалася співана меса з проповіддю, у якій брали участь близько 400–500 осіб, переважно школярі, солдати Війська Польського, а також мешканці й прибульці з найближчих поселень. Щодня о 7-й ранку відправляли месу приблизно для 15 осіб, а у вівторок, п’ятницю та неділю ксьондз Piotr Saure служив богослужіння для німецького населення. З огляду на особисту безпеку не можна було проводити літургійні зустрічі пізніше, оскільки ввечері майже ніхто не виходив із дому. Костел залишався відкритим увесь день.
Одразу після визволення душпастирська опіка з Болеславця охоплювала все місто, а також села: Болеславіце (нині в межах Болеславця), Божеювіце, Хосьцєшовіце, Добра, Годнув, Крушин, Крушинек, Лазіска, Лонка, Оток і Раковіце.
Наступного року замість ксьондза Яна Мотики Архієпископська курія направила для душпастирського служіння трьох священників. Першим сюди прибув ксьондз Анджей Громадзький, а за ним — ксьондз Кирило Левальський і ксьондз Олександр Стичик. Під керівництвом настоятеля ксьондза Громадзького священники взялися до душпастирської роботи, оскільки наприкінці 1946 року парафія вже налічувала 8143 вірних. Серед визначних подій 1946 року слід згадати месу, яку 6 жовтня о 10-й годині відправили за загиблими міліціонерами. Душпастирі також взяли участь у відкритті Повітової лікарні на вулиці Огородовій. Офіційна урочистість відбулася 26 листопада 1946 року о 10-й годині.
З метою пожвавлення релігійного життя перед запланованою канонічною візитацією 24 липня 1947 року розпочалися семиденні святі місії, які проводили отці-редемптористи. Під час реколекцій на трьох недільних месах збиралося близько 3000 осіб, а в будні дні в Євхаристії брали участь близько 50 осіб. Парафію відвідав Апостольський адміністратор ксьондз-доктор Кароль Мілік із Вроцлава, який 21 жовтня 1947 року, на завершення візитації, уділив 1057 особам таїнство миропомазання.
далі буде.