12 лютого 1945 року є визначною датою в історії Болеславця. Цього дня радянські війська, що просувалися на захід, займають місто й витісняють звідси німецьку армію, водночас витісняючи німецький державний організм, який від 1742 року поширював над ним своє прусське панування. Це витіснення мало виявитися тривалим фактом — і не тому, що цього дня, як досі вважалося, Червона армія визволила Болеславець для Польщі, а тому, що інтерес тодішньої наддержави СРСР збігався з польським національним інтересом, одним із головних елементів якого був західний кордон Польщі по Одрі та Нисі, а отже, і Болеславець у складі Польщі.
Сьогодні це може здаватися очевидним, але під час війни й навіть після неї все було зовсім не так. На жаль, це ще одна «біла», або, якщо хочете, «червона» пляма в нашій історії. Причому радше в історії, яку поширюють, ніж у тій, що відома порівняно вузькій групі істориків чи дослідників. Адже неправдивою є теза, ніби сили так званої прогресивної лівиці — комуністи — прагнули суверенної та вільної Польщі з кордоном по Одрі та Нисі. Як інтернаціоналісти, вони радше були зацікавлені в куцому державному утворенні між радянською Росією та Німеччиною, яке фактично мало стати ще однією республікою СРСР. Доказів цього більш ніж достатньо. Лише історичний випадок призвів до того, що з волі Сталіна питання повоєнного кордону Польщі опинилося серед вимог так званої «народної влади». Насправді радянське прагнення закріпити поділ, здійснений розмежувальною лінією Ріббентропа — Молотова (1939), і пересунути східні кордони Німеччини на захід, а водночас посунути кордони сателітної Польщі (так званої ПНР) на захід, спираючись на Одру та Нису, мало щонайменше подвійну мету. По-перше, посварити створювану ними «Польщу», а певною мірою й поляків, із Німеччиною та Заходом, що, зокрема, надовго пов’язало ПНР із СРСР. По-друге, максимально посунути радянський вплив на захід, нібито «справедливо» компенсувавши (?!) втрату східних кресів Речі Посполитої зі Львовом і Вільнюсом.
Справжню ж вимогу боротьби за польські Західні землі майже від самого початку Другої світової війни висував польський національний рух, який чітко сформулював свою позицію в цьому питанні вже в грудні 1940 року, заявивши у статті під назвою «Наші воєнні цілі», опублікованій на сторінках підпільного «Szańca» (№ 49):
Ось стислий виклад найважливіших наших воєнних цілей:
1. Польща мусить повернути всю Східну Пруссію, а на заході — щонайменше лінію нижньої Одри (з обома гирлами) і всю Сілезію до Лужицької Ниси. Цей пункт не потребує докладних пояснень: його достатньо роз’яснено, і він міцно закріпився у свідомості всього народу.
2. Польська держава матиме право виселити до Німеччини все німецьке населення, незалежно від можливого вільного вибору цим населенням громадянства, на розсуд відповідних польських органів.»
Це була перша настільки чітко й виразно сформульована політична позиція, яка тоді шокувала поміркованих політичних діячів, але мала виявитися пророчим баченням майбутньої Польщі на заході. Поступово раніше маловідоме поняття «Повернених земель» завдяки національному табору почало входити в загальне вживання, а наприкінці війни було адаптоване для власних потреб СРСР.