Продовжуємо цикл на тему зв’язків польського солдата з нашим містом і Болеславецькою землею. Зв’язків у новітній історії, після повернення Польщі на давній п’ястівський шлях. Не можна прирікати на забуття тих, хто як польські солдати різних формувань, головно солдати 1-ї та 2-ї армій Війська Польського, а також партизанських загонів у Югославії, створили тут новий, власний дім і підняли місто та Болеславецьку землю із згарищ і руїн. Їм ми передусім завдячуємо нинішнім станом і виглядом Болеславця та Болеславецької землі. Марш 2-ї армії та 1-го танкового корпусу
Спочатку розповімо, як відбувався марш регулярних частин 2-ї армії та 1-го танкового корпусу. Солдати цих формувань першими стали над Бобром, і хоча це тривало недовго, за кілька тижнів і місяців вони повернулися, щоб оселитися тут.
Солдати, які мали польові рогатівки та зелені мундири армії вересня 1939 року, без амарантових і барвистих кантів гарнізонних кашкетів. Вони йшли нашою землею над Бобром до Лужиць і далі, щоб добити жорстокого ворога, який у змові із радянською армією хотів 1939 року здійснити черговий поділ Польщі.
На початку слід зазначити, що історія 1-ї та 2-ї армій, а також 1-го танкового корпусу досі чекає на повні й ґрунтовні дослідження та представлення всієї правди. Адже дотепер сказане на цю тему є неповним і напівправдивим. Сьогодні, як у нас часто буває, ми впадаємо з однієї крайності в іншу. Іноді применшуємо збройні зусилля солдатів цих армій. Не показуємо складних політичних обставин, що супроводжували створення цих формувань. Щоправда, дедалі рідше, але ще іноді можна почути, що ці солдати принесли на багнетах комунізм до Польщі, хоча цієї політичної системи ненавиділи солдати, які пережили радянську окупацію в 1939–1941 роках, а багато хто з них — навіть табори й в’язниці. Іноді знищували пам’ятники польським солдатам 1-ї та 2-ї армій, хоча у нас, у Болеславці, пам’ятник 2-й армії стоїть і стоятиме. Це єдиний пам’ятник польському солдату на Болеславецькій землі.
Для польських солдатів, які своїм маршем через Болеславець у квітневу ніч 1945 року закріпили повернення на п’ястівські землі, не було важливо, на підставі якого правово-політичного акта ми повернулися на ці землі. Про повоєнні кордони нашої держави та її політичну систему вирішила Велика трійка. Не було також важливо, що повернення на ці землі стало компенсацією за втрачені Східні креси, а Польща — хоча воювала найдовше й найжертовніше — після війни була територіально меншою за Другу Річ Посполиту. Польський солдат не мав переможного параду, які з великим розмахом відбувалися в Лондоні, Москві, Парижі та Вашингтоні. Нагадаємо, що в московському параді взяла участь група польських солдатів чисельністю в кілька десятків осіб. Але це були радянські генерали, відряджені до польського війська, і лише двоє поляків: тодішній капітан Хуща, майбутній генерал дивізії, та капрал.
Солдати 2-ї армії та 1-го танкового корпусу походили переважно зі Східних кресів, приєднаних після вересневої поразки до Радянської Росії. У роки німецької окупації багато чоловіків і підлітків, які дорослішали, взялися за зброю, щоб у загонах Армії Крайової бити ворога й документувати право Польщі на ці землі або захищати польські села та містечка від масових убивств, винуватцями яких були українські націоналісти. Ми й досі так мало знаємо про ці надзвичайно криваві події, що нагадують сцени з «Вогнем і мечем». Польські загони самооборони згодом утворили підрозділи АК, на чолі зі славетною 27-ю Волинською дивізією.
Навесні та влітку 1944 року ці землі знову зайняли радянські війська, які поставилися до загонів Армії Крайової як до ворога. Багато загонів мусили скласти зброю, попри підтримку радянських підрозділів під час боротьби зі спільним ворогом — німцем; хоча б у боях за здобуття Вільнюса, Львова чи інших міст.
Після роззброєння солдатів АК вивозили до таборів, розташованих у глибині СРСР. Тих, хто повернувся додому з розформованих загонів, уночі витягували співробітники НКВС, і на них чекала така сама доля, як на тих, кого роззброїли.
Радянська влада оголосила на тих територіях загальну мобілізацію. Явка до «військкомату» (радянського військкомату), щоб отримати направлення до 1-ї або 2-ї армії, яка формувалася, давала прихисток від арешту. Молоді люди, які не підлягали мобілізації, йшли добровільно — з тих самих причин або просто тому, що це було єдине Військо Польське, яке там формувалося. Лише небагато хто вступив до лав радянської армії. Деякі команди підпільних структур прямо забороняли вступати до «армії Берлінга» або «армії Василевської», вважаючи, що якщо не до лісу, то слід іти до Червоної армії. Там служба для Польщі була надзвичайно тяжкою. Поляків часто направляли до робочих, майже штрафних підрозділів.
cdn.