Несподівано я залишився без роботи. Я не впав через це у відчай, оскільки в довгостроковій перспективі «не бачив себе» на колишній роботі й мав певне бачення свого майбутнього. Кілька днів я безуспішно шукав роботу. Я вирішив піти до Районного управління праці — не по допомогу з безробіття, а по роботу, пораду. У гарно облаштованому приміщенні — безліч молодих чиновниць, чиї усмішки надто контрастували з виразами облич відвідувачів.
Щасливі, що мають роботу... Я дуже ретельно заповнив графи формуляра про свої навички та очікування. Чиновниця навіть не звернула на них уваги. Я вийшов дещо розчарований.
У пропозиціях роботи (на стенді) — відносно великий попит на працівників автомобільної, економічної та інших галузей. Я навіть побачив пропозицію для себе, але мав недостатню кваліфікацію. Я звернувся до фірми, яка підвищувала кваліфікацію. Там я дізнався, що Управління праці може покрити витрати на навчання — близько 10 мільйонів злотих. Я повернувся до Управління. Приємна чиновниця сказала мені, що я маю принести довідку від якоїсь фірми, яка зобов’яжеться працевлаштувати мене після курсу. Я обійшов кілька підприємств, де дізнався, що жодне не видавало і не видасть таких довідок. Не надто приємно було просити довідку, яка фактично ні до чого не зобов’язувала, адже після двомісячного курсу багато що може змінитися. Я втретє пішов до Управління праці. Чиновниця сказала, що якби я дуже наполягав, написав заяву, автобіографію і додав дві фотографії, то мене одразу направили б на курс.
І таким чином я здобув заняття на два місяці. А як бути тим, хто не отримав в Управлінні праці навіть доброго слова?