1. Передусім слід мати на увазі, що це був дуже короткий період. Уся каденція тривала лише 18 місяців. Це надто мало, щоб повністю перейти до мислення категоріями реальних (а не завчених чи почутих) проблем країни. Мені знадобилося чимало часу, щоб від щоденної роботи в тій сфері, у якій я працюю як учитель, перейти до участі в ухваленні рішень щодо справ, про які раніше я мав лише загальне уявлення.
Спочатку я намагався ретельно аналізувати всі парламентські матеріали (а їх дуже багато, і це складні тексти, насичені спеціальними поняттями, особливо у сфері права, економіки та різних галузей суспільного життя), щоб добре орієнтуватися в державних справах. Я хотів бути компетентним у всьому, вважаючи, що це буде потрібно мені на сенаторських прийомах і зустрічах. Проте через кілька місяців — у зв’язку з тим, що парламент «розкручувався», кількість законодавчих ініціатив швидко зростала, а за ними з’являлися численні аналізи та допоміжні матеріали, — я зрозумів, що фізично неможливо ставитися до всіх питань однаково. Тоді я зосередився на тому, що мені найближче, передусім на питаннях освіти.
Я спробував нейтралізувати антагонізм між Бюро шкільної реформи та науковими колами. Мої дії перебували на етапі підготовки до організації відповідної зустрічі на засіданні сенатської комісії. Розпуск парламенту не дозволив мені продовжити цю роботу. Ініціатива провалилася, але проблема залишилася.
Натомість мені вдалося 22 березня 1993 року організувати в Болеславці конференцію за участю представників Управління Ради міністрів для голів гмінних і міських рад, а також війтів, бурмістрів і президентів міст Єленьогурського воєводства на тему «Самоврядна реформа в Польщі».
Чи вдалося Вам реалізувати свої наміри?
2. Для парламентаря немає нічого простішого й такого, що дає легкі, хоча й дешеві оплески, ніж звернутися з тим, що Ви назвали «тиском», у місцевих справах до влади, найкраще — центральної. Я бачив парламентарів, які так діяли й, звісно, надавали своєму «тиску» якомога більшого розголосу. Проблема, однак, у тому, що цей «тиск», як правило, був безрезультатним, але розголос навколо його автора залишався. І думаю, що, мабуть, ішлося саме про цей розголос, а не про вирішення справи, адже це часто було неможливо.
На моє переконання, така модель парламентаря є цілком викривленою. Парламент існує не для того, щоб 560 осіб, наділених мандатом суспільної довіри, чинили «тиск» у сотнях тисяч місцевих проблем. Суть парламенту в тому, що це загальнонаціональне представництво, покликане встановлювати закони й дбати про стан держави в цілому. Депутати та сенатори, які формують цю установу, повинні ототожнювати себе з потребами всієї країни, а не з партикулярними інтересами своїх виборчих округів.
Саме так, загалом, я бачив свою роль. Але, звісно, я приймав усіх, хто до мене звертався, і неодноразово виступав із клопотаннями, наприклад: до ZUS у справі нарахування шахтарських пенсій, до Міністра національної освіти у справі ліквідації педагогічних студій, до Міністра праці та соціальної політики у справі продовження права на отримання допомоги з безробіття, до Податкової палати в Єленьої-Гурі у справі «попівку».
Крім того, я знаю, що багато місцевих справ порушував депутат Jan Kisieliczyk — але про це краще було б поговорити з ним. Проблема музичної школи II ступеня в Болеславці належить до тих, якими я не встиг зайнятися. Складних проблем було й є значно більше, але прошу не мати ілюзій, ніби саме відсутність втручання парламентаря є причиною того, що їх не вирішено.
Яка Ваша нинішня програма?
3. Міський осередок Демократичної унії в Болеславці на звітно-виборчих зборах 18 листопада 1993 року зобов’язав нове правління створити ширшу програмну платформу — з думкою про вибори до органів місцевого самоврядування — спільно з політичними організаціями, суб’єктами суспільно-економічного життя та професійними середовищами міста. Ми перебуваємо на етапі попередньої роботи над створенням такого блоку й програми. Ще зарано розкривати їхні деталі. Можу лише зазначити, що це буде реальна програма, яка враховуватиме потреби мешканців різних частин Болеславця.
Користуючись нагодою, щиро дякую за виявлений до мене інтерес і можливість висловитися в «Голосі Болеславця». Бажаю редакції та всім членам Товариства шанувальників Болеславця всіляких успіхів у новому році й наполегливості в діяльності задля інтеграції та розвитку нашої болеславецької громади.