Статті П. Яновича та П. Данути Машніцької («G. B.» № 9/93) викликали зацікавлення читачів, які, посилаючись на висловлювання згаданих авторів, надіслали власні зауваження та роздуми. Однак вони дуже довгі, що не всі читачі (менш зацікавлені темою) схвалюють. Тому — за погодженням з авторами — сьогодні ми публікуємо ці висловлювання частинами.
1 серпня 1987 року я очолила початкову школу в Bożejowice. Школа невелика, 8-класна, із дошкільним відділенням, у ній навчалося 140 учнів (нині — 164 учні), є велике спортивне поле та рекреаційна зона. Щойно пофарбована, світла, сповнена квітів і зелені. У ній навчаються діти з трьох сіл: Bożejowice, Rakowice та Otok.
Сповнена побоювань, я розпочала роботу, опановуючи адміністративні обов’язки. Із запалом почала облаштовувати школу. Мені допомагали батьки та підприємства, які опікувалися школою. Перед школою ми влаштували невеликий альпінарій (шкільний сад).
Протягом багатьох років діти отримували «склянку гарячого молока», яке кип’ятили на кухні. Учениці з SK PCK у фартушках під час великої перерви розносили молоко в глечиках до кожного класу. Діти діставали з мішечків для сніданків чисті, накрохмалені серветки, розкладали бутерброди, чашки, фрукти й разом із класними керівниками спокійно та з апетитом їли другий сніданок, а я, «новоспечена» директорка, промовляючи «на здоров’я», дивилася на це здивовано й захоплено.
За 20 років роботи в міській школі я нічого подібного не бачила. Зазвичай у школі велика перерва — це кошмар, а тут, зовсім поруч із містом, така чудова справа, коли велика перерва є справжнім відпочинком.
Традиція їсти в школі другий сніданок — не моя заслуга. Школа завдячує нею попередній директорці П. Марії Кудук, яка нині перебуває на пенсії. Скільки праці їй довелося докласти, щоб сформувати ці звички в учнів та їхніх батьків? Ми завдячуємо цим також мамам, адже саме вони щодня кладуть ці сніданки до мішечків. Побачивши це, я вирішила за будь-яку ціну зберегти традицію. Тоді було важко, бо молокозавод о 5-й ранку розвозив молоко, а працівниці обслуги так рано мусили виставити 30-літрову бідон, розпалити вугільну кухню, зварити молоко, вимити каструлі та глечики.
Оскільки за освітою я біолог, уже багато років є членкинею Polskie Towarzystwo Przyrodnicze im. M. Kopernika при Uniwersytet Wrocławski, а також після закінчення післядипломного курсу екології та охорони довкілля, я почала впроваджувати програму екологічної освіти й виховання, розпочавши з дошкільного відділення.
У жовтні 1991 року випадково (бо вже давно не було грошей на передплату журналу) я купила «Głos Nauczycielski». Мене зацікавила стаття «Як риба у воді». Я вирізала анкету-заявку й повідомила про бажання моєї школи взяти участь у проєкті «Здорова школа», розробленому Бюро Європейської світової організації охорони здоров’я в Копенгагені. Того (1991) року Польща, Чехословаччина та Угорщина отримали пропозицію випробувати цей проєкт у 10 школах.
У «Здоровій школі» все, чого дитина навчається в класі, має підтримуватися вдома та в її оточенні. Тому в процесі створення «здорової школи» необхідна спільна участь батьків та інших людей із середовища, у якому розташована школа. Період реалізації проєкту — 1992–1995 роки, а 1991/1992 навчальний рік був у цьому проєкті підготовчим. Проєкт реалізується в Європі під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я, а в Польщі — під патронатом MEN у співпраці з Міністерством охорони здоров’я та соціального забезпечення, Міністерством охорони навколишнього середовища, природних ресурсів і лісового господарства, Związek Nauczycielstwa Polskiego та Національною секцією освіти й виховання NSZZ «Solidarność».
Безпосередня організація проєкту є завданням міждисциплінарної групи Польської команди у справах проєкту «Здорова школа», створеної MEN. Її місцезнаходження — Instytut Matki i Dziecka у Варшаві. Керівником команди та координатором є доц. д-р габ. Б. Войнарович, керівник відділення соціальної педіатрії та шкільної медицини цього ж інституту.
Проєкт їм сподобався, і після схвалення Шкільною радою, Педагогічною радою та Шкільним самоврядуванням я надіслала анкету-заявку 30 жовтня 1991 року. Я чекала на рішення, а робота в школі тривала у звичайному режимі.
далі буде.
магістр Марія Томчик, лідерка здоров’я, директорка школи.