Я приїхала до Bolesławiec разом із родиною в червні 1945 року. Можливо, когось зацікавить, чому я оселилася саме тут. Річ у тім, що всю нашу родину вивезли на примусові роботи до Німеччини у 1939 році. Останні роки перед закінченням війни ми працювали й жили у Węgliniec. Під час війни ми познайомилися з багатьма друзями-поляками, які працювали в Bolesławiec, і часто відвідували їх тут. Так ми познайомилися з цим містом, а після війни оселилися тут разом із родиною. У Bolesławiec у липні в нас народилася третя дитина, яка стала першим громадянином міста Bolesławiec.
Нашу першу різдвяну вечерю ми відзначали 1945 року всією родиною та з моїм братом. Наша вігілія була сумною, бідною, навіть без ялинки. У костелі не було жодної меси. У скруті нас виручив брат, який керував рестораном «Lech» на вул. Prusa. Він дав нам шматочок облатки та подарував качку. Оскільки влада була в руках радянських солдатів, потрібно було швидко гасити світло, завішувати вікна й заставляти парадні двері, бо радянські солдати шукали «дівчат», щоб розважитися з ними.
Гостем на вігілії був Jakub, італійський солдат, який дуже часто нас відвідував.
Попри те, що панували бідність і смуток, а в домі було холодно, ми провели ці свята в родинній атмосфері, ділячись сімейною любов’ю та скромною їжею.