Дитятко так славно нам
народилося,
дивовижно від Діви.
Бог утішив нас, бідних людей».
(Текст середньовічної колядки, наведеної J. Klapper у «Schlesische Volkskunde», Breslau 1925, перекладеної з німецької)
Середньовічне Різдво в Сілезії було пройняте народною вірою, а християнська віра перепліталася з ворожіннями, чарами та забобонами. День чуда народження пов’язували з таємничістю й магією. Святвечір і Різдво через свою християнську чудесність та значення були чудовим часом для різноманітних чарів і заклинань. Про це повідомляє зеленоґурський канонік Bernard Fabri у своєму кодексі 1433 року, пишучи: «...вони влаштовують довгі, допізна, посиденьки. Одні, кладучи зелень на світанку, закликають злих духів, а інші вечеряють після заходу сонця...»
Під час таких вечерь грали в кості та інші азартні ігри, вірячи, що в таку святу ніч їм неодмінно пощастить у грі.
Із середньовічних хронік ми дізнаємося ще про один дивовижний для нас звичай — ходи та маскаради.
Наведімо й тут слова Bernard Fabri: «...Адже в деяких містах — що я бачив — люди бігають у масках або, вдягаючи шкури тварин чи жіночий одяг, купують пиво й там по-різному дуріють...»
Однак кожна така згадка про різдвяний маскарад завершувалася суворим осудом і запевненням, що таке святкування не личить жодному справжньому християнинові. Тому цей святвечірній похід під впливом церковної критики припинився й поступово канув у забуття.
Чи не було, однак, інших елементів свят, близьких нам і тепер?
Ми знаємо, що в XIII столітті існував звичай, засуджений Rudolf із абатства в Rudach, накривати стіл для Цариці Небесної, званої пані HOLDA, у різдвяну ніч. Ми також не знаємо, чи цей звичай припинився, чи став початком традиції святвечірнього столу.
Безперечно, до XIII століття належить традиція ясел, які з’явилися у францисканських церквах і були перенесені з Італії. Тоді ж розвинувся звичай встановлювати вертеп і створювати його літературне оформлення — різдвяні вистави.
Із проповідей XV століття ми дізнаємося, що НОВИЙ РІК святкували так: віряни обдаровували одне одного подарунками, а священники з амвонів нагадували про Божі дари, уособлені в таких символах: ПІВЕНЬ — для проповідників, щоб будив їхню пильність у боротьбі з гріхом, ВІНОК — для дів, ДЗЕРКАЛО — для вдів як символ Божої втіхи, ПЕРСНЯ — для подружжя, ГОРДИЙ ОРЕЛ — для князів, символ мужності та могутності, і СОВА — для п’яниць, єретиків і невіруючих у Христа, який самотньо очікував на муки.
Сам звичай дарувати подарунки, як повідомляють хроніки, виглядав так: гурт дітей ходив між людьми, вітаючи їх, а за це отримував різноманітні подарунки. Діти при цьому співали пісні: інші перед отриманням подарунка й інші після нього.
Так на підставі скромних документів ми можемо відтворити різдвяні та новорічні звичаї в містах середньовічної Сілезії. До сьогодні з цих обрядів збереглося небагато.
на підставі книги Jana Drabina «Życie codzienne w miastach śląskich w XIV i XV wieku», Opole 1991