Школа, окрім дидактичних і виховних завдань, повинна навчати вміння висловлювати те, що людина відчуває, думає, переживає. Бо насправді люди відрізняються між собою вмінням формулювати власні переживання. Однак це можливо лише тоді, коли школа матиме можливість відкриватися для різноманітних творчих пропозицій. Йдеться як про підготовку учня до свідомої участі в культурі, так і про створення можливостей для художньої самореалізації.
Загальновідомо, що фінансовий стан держави не дозволяє школі підтримувати розвиток культурної освіти. Отже, цю роль повинні виконувати культурні установи. Але й вони опинилися у дуже складній ситуації (на культуру спрямовується менш ніж 1 відсоток державного бюджету). Однак ні школи, ні тим більше культурний центр не повинні вважати себе звільненими від цього обов’язку.
Оскільки не існує якоїсь єдиної універсальної культурної політики, яку хтось може нав’язати комусь іншому, потрібно прийняти певний важливий критерій і з’ясувати, які можливості має кожен. Одним із них може бути турбота про культурну ідентичність (тобто про те, як діяти і що обирати, щоб зберегти культурну спадщину, а також збагатити цей доробок).
Бо, як сказали угорці, ми надто малий народ, щоб дозволити собі знехтувати цим атрибутом нашого національного «буття». Нас також легко можуть поглинути велетні й розтоптати однорідна масова культура. Іншим критерієм може бути прагнення змінити стиль життя на такий, що полегшить людям розвиток їхніх творчих можливостей у щоденній життєвій боротьбі.
Говорити про стиль життя поляків, більшість яких починає і закінчує свій контакт із мистецтвом споживанням телевізійної продукції, — означає говорити про величезне культурне спустошення нашого суспільства.
Читання поезії, споглядання картин, слухання музики, ба навіть захоплення людиною, зачарування красою світу — це не вміння, дані раз і назавжди. Їх потрібно розвивати, а до сприйняття художнього твору — готувати.
Учитель, хоча сам часто цього не усвідомлює, є аніматором культури не лише тоді, коли організовує контакт із твором мистецтва.
Культурний центр натомість уможливлює цей контакт (і це наша культурна пропозиція). Він також пропонує форми реалізації власних художніх зацікавлень (і це наша творча пропозиція).
Плануючи культурну діяльність, ми хотіли б протистояти дедалі поширенішій акультурній орієнтації суспільства. Мене дедалі більше непокоїть, чи не втратимо ми якусь важливу цінність у вихованні молодого покоління, недооцінюючи культурні пропозиції та не докладаючи зусиль для задоволення культурних потреб і потреб вищого порядку. Явище зростання агресії в суспільних реакціях, хамство в повсякденному житті, бруталізація нашого життя надто переконливо доводять, що ці побоювання обґрунтовані.
Ми знаємо, що висока культура завжди була і буде елітарним явищем, і це зрозуміло. Натомість базова підготовка суспільства до користування культурними благами стає обов’язком як школи, так і — можливо, передусім — культурних центрів та установ. І так я наближаюся до формулювання висновку, який найкраще відображає назву цього висловлювання («шлюб освіти з культурою»):
- культурний центр може бути підрозділом школи, якщо вчителі захочуть із ним співпрацювати, а на території школи також виконувати роль аніматора культури або доручити таке завдання художньо обдарованій молоді,
- культурний центр через клуби популяризації молоді уможливлює презентацію власних художніх пошуків: зближує представників мистецтва й науки; створює можливості для публікації та популяризації найцікавіших власних здобутків,
- культурний центр враховує індивідуальні та групові проєкти й пропозиції; завжди охоче їх приймає та реагує на них,
- культурний центр пильно стежить за тим, щоб пропозиції, адресовані школам, справді були художніми (а не халтурою, якої сьогодні не бракує).
Ми уважно спостерігаємо за сучасними течіями в польській і світовій культурі, популяризуючи ті з них, що пропонують новий стиль життя, заснований на здоровому харчуванні (курси, цикли лекцій), формуванні екологічної свідомості (екологічні рухи), контакті з мистецтвом, яке вчить зосередженості та полегшує зустріч із людиною, а нашій цивілізації дає шанс не перетворити її на цивілізацію, вимощену бляшанками з-під консервів і Coca-Cola.
На завершення звертаюся до шкіл із великим проханням конкретизувати власні очікування, яким ми постараємося відповідати.