Болеславчани, минаючи нещодавно встановлений стовп (обеліск, пам’ятник) із таблицями, виготовленими з міді, чухають потилиці. Стовп (пам’ятник, обеліск) стоїть у жвавому місці, на сквері біля ставка (без води) на вул. Банковій. Донедавна це був пам’ятник «Вдячності Червоній армії». Влада міста не дуже знала, що робити з цим пам’ятником, і вигадала...
Пам’ятник мав бути перетворений на своєрідний кілометровий стовп, що вказує відстані до різних міст Європи. Вийшло щось незрозуміле. Деякі міста (випадково нанесені на мідь) мають зазначену відстань, інші (Гобро, Siegburg) — ні. Оскільки я дізнався, що напис «Siegburg» обґрунтований налагодженою співпрацею з цим містом, кілька слів принагідно на цю тему. Звідки наші зв’язки з цим віддаленим містом (на стовпі-пам’ятнику відстані немає, але я прочитав у «Głos Bolesławca», що Siegburg відділяє від Болеславця 790 км)? А звідти, що в Siegburg і його повітовому окрузі мешкає численна німецька спільнота колишнього BUNZLAU, яке 1945 року повернулося до Вітчизни й стало, як за часів сілезьких П’ястів, Болеславцем. Щоправда, влітку 1945 року недовго називалося Bolesław. «Бунцлавці» — німецькі мешканці міста — згідно з Потсдамською угодою в 1946–1947 роках були переселені до англійської окупаційної зони. І випадково опинилися саме в Siegburg. Там виросло повоєнне покоління «бунцлавців». І живеться їм там цілком добре. Лише сумують за своїм Bunzlau, так само як ми сумуємо за містами Східних кресів. І нічого тут не вдієш. Вони заснували там дуже діяльне об’єднання, яке ми називаємо «земляцьким». Такі земляцтва були сіллю в оці влади в минулу епоху. Сьогодні це нікого не обурює. Ми теж маємо свої «земляцькі» організації львів’ян, волинян, гроднян тощо. «Земляцтво» бунцлавців у Siegburg встановило в центрі міста пам’ятник, звичайно ж, із теракоти, на якому зображена жінка, що ліпить на гончарному крузі горщик. Нижче напис «Bunzlau 790 km». Кілька пов’язаних із цим роздумів. Отже, Болеславцем розходиться кілька примірників цікавої книжки німецькою мовою. Її назва польською звучить так: «Болеславецький повіт над Бобром і Квісою. Книга рідного краю». Багате графічне оформлення, міцна полотняна палітурка, крейдяний папір, карти, численні якісні фотографії та... 528 сторінок! Уже вийшло третє, розширене й доповнене видання, зокрема з фотографіями світлої пам’яті Alojzy Skorupa, нашого болеславецького діяча та фотографа-документаліста, хоча під фотографіями немає імені автора...
Книжку видало земляцьке об’єднання «бунцлавців» у Siegburg. Книжка цікава, попри численні застереження, і я рекомендую її не лише дослідникам нашого міста. Треба тільки хоча б трохи знати мову наших сусідів із-за Лужицької Ниси.
Про цю книжку, мабуть, треба буде написати в «Głos Bolesławca» детальніше й з іншої нагоди. Видання містить історичний матеріал, хоча іноді й суперечливий. Останній розділ присвячений рокам Другої світової війни та першим двом рокам існування нашого міста: до того, як німецьких мешканців було переселено. Але є там і про нашу польську відбудову міста після руйнувань та його розбудову. Вперше ми натрапляємо на німецькі свідчення про наближення лінії фронту до міста на початку 1945 року. Також про бої в Болеславці, побачені очима німців, про німецькі підрозділи, які обороняли місто. І про початки «радянської окупації», а потім «польської окупації».
Характерно й для цього випадку, а в німецькій свідомості це досить поширено, що на колишній СРСР і «радянських окупантів» вони дивляться трохи прихильніше, ніж на Польщу та «польських окупантів». Що ж, століття дружньої співпраці Німеччини й Росії, доказом чого були еміграції мільйонів німців до Росії, залишили свій слід... Перші роки повоєнної історії нашого міста тут подано скандально й перекручено — зокрема способи виселення (нібито, наприклад, тому, хто не хотів виїжджати, негайно загрожувала куля в лоба), надмірно брехливу інформацію про «німецький партизанський рух», анти польську, тобто, по-нашому, про «Вервольф». У цьому розділі багато образливої для нас брехні. Чи мають вони право так бачити історію?.. На жаль, забуто, що відразу після 1945 року рани, завдані німецьким окупантом, були свіжими й болючими. Майже всі поляки — піонери цієї землі над Бобром — зазнали від німців більших чи менших кривд. Навіть від простих, звичайних людей. На очі навертаються сльози через відсутність нашої публікації, монографії про наше місто та Болеславецьку землю.
Там уже третє видання обсягом понад 500 сторінок, а в нас — кілька буклетів і брошур...
Повертаючись до кілометрового стовпа (пам’ятника, обеліска): треба звернути увагу на факт невмілого усунення всього, що було на пам’ятнику і що ми хотіли закрити бронзовими таблицями... Внизу на лицьовій частині пам’ятника видно сліди якогось напису. Це помітно. З-під таблиць, підвішених вище, виглядають фрагменти рельєфу зі стилізованими солдатами. І насамкінець запитання. Чи будуть і коли запалені, а також з якої нагоди, лампадки, встановлені по обидва боки стовпа-пам’ятника? Їх не прибрали, тож, мабуть, вони ще послужать.
Зрештою, чого я прискіпуюся? Адже ці лампадки додають стовпу (пам’ятнику) величності. Але я не можу забути, як приблизно 30 років тому в полум’ї лампадки горіла 10-річна дівчинка...