XX століття — це не лише висадження на Місяць, розщеплення атома й комп’ютер майже в кожному домі. Це також війни, голод у багатьох частинах світу та руйнівна діяльність людини. Ми дедалі частіше бачимо по телебаченню й читаємо в пресі про недбале ставлення та загибель багатьох тисяч тварин. Використовуючи матеріали, опубліковані в журналі «Dziewczyna», а також читаючи й переглядаючи інші публікації, я опишу кілька прикладів мучення та масового вбивства тварин. Так, в Іспанії протягом року під час кориди гине близько 20 тисяч биків. Під час проведення Олімпійських ігор у Барселоні, щоб забезпечити додаткову розвагу в іспанському стилі, у жахливих муках загинуло ще 8 тисяч тварин.
Коли тварин дратують, мучать і безглуздо вбивають матадори, натовпи глядачів на трибунах шаленіють від радості й аплодують убивцям. Під час кожної кориди вбивають від 6 до 8 тварин. У цих варварських виставах героями є не лише чоловіки, а й діти, яким виповнилося 14 років (згідно із законом). Жінка-тореадор — француженка Maria Sara Bourseiller, яка в Іспанії збирає овації. Відповідно до постанови Європейської спільноти, вбивство тварин у будь-який спосіб, крім присипляння, заборонене, а за мучення передбачені суворі покарання. На жаль, в Іспанії цей кривавий, освячений традицією процес триває й досі. Нині в усьому світі спонтанно виникають організації та групи, які протестують проти боїв биків.
Наступним прикладом мучення тварин є відправлення тисяч коней на так звані «транспорти смерті». Вони проходять справжню дорогу через пекло, перш ніж потрапити до Італії, Франції чи Німеччини, де їх умертвляють і переробляють на корм для домашніх тварин або ж вони стають кулінарним делікатесом. Під час багатоденного перевезення коней б’ють, морять голодом, і вони помирають від спраги. Відсутність будь-якого контролю за перевезеннями є причиною страждань тварин, які залежать від милості й немилості посередника бойні. Перевезення коней переповнені, що викликає в багатьох тварин паніку та призводить до агресії, яка закінчується страшними ранами. Здохлих коней викидають у придорожні канави. У них зламані ребра або відірвані ноги. Часто внаслідок побиття з них здираються шматки шкіри, а також випадають очі й вуха. Лошат затоптують дорослі тварини. Щороку у Сполучених Штатах така жорстока доля спіткає 400 тисяч коней! Попри нові протести й подані законопроєкти, Спілка боротьби з торгівлею м’ясними кіньми не забороняє посередникам займатися своєю професією.
На масову загибель приречені також екзотичні птахи — хвилясті папужки, амазони, канарки та екзотичні в’юрки. Лише до самої Німеччини з Аргентини щороку літаками прибуває близько 40 тисяч папуг. Від моменту їхнього вилову браконьєрами на батьківщині й до моменту, коли вони потрапляють до клієнтів у Європі, минає багато часу. Птахів пакують у тісні ящики. Під час перевезення вони самі себе калічать, люто дзьобаючи одне одного. Масово гинуть від шоку, виснаження та нестачі води. Дорогою до Європи гине близько 20% птахів, і цього достатньо, щоб організації захисту тварин, які діють при ЄЕС, вимагали запровадження офіційних заборон на торгівлю та імпорт екзотичних птахів до країн Європейської спільноти.
Кити також приречені на масову загибель. Для полювання використовують гарпуни завдовжки півтора метра, які впиваються в тіло. Вибухові наконечники розриваються в судомних тілах і шматують нутрощі. Агонія китів триває до пів години. З 1986 року в усьому світі діяла заборона на вилов китів. У липні 1992 року на засіданні Комісії з питань китового промислу в Глазго заборону не продовжили. Натомість запровадили нові квоти, які дозволяють умовний вилов, що не становить загрози для цього виду. На думку експертів організації «Greenpeace», винищення китів уже відбувається через забруднення морів та океанів, вимирання планктону й удушення в дрейфуючому листі. Щоб урятувати останніх китів, необхідно зберегти заборону на полювання на цих велетнів. У морських та океанічних водах, крім китів, у жорстоких муках гинуть тюлені, морські птахи й дельфіни, які потрапляють у дрейфуючі сітки під час вилову тунця.
Дрейфуюча сітка може сягати 60 км завдовжки та понад 15 м завширшки. Вилов цим методом є марнотратним. Близько 40% спійманих тварин — живих чи мертвих, це неважливо для рибалок — знову повертаються в море. Уже багато років екологи протестують проти вилову за допомогою дрейфуючих сіток. Міністри європейських держав також висловилися на засіданні ООН за заборону використання «сіток смерті». Було ухвалено закон, який забороняє ловити сітками довшими за 2,5 км у європейських та міжнародних водах. Експерт із рибальства в «Greenpeace» W Szwarzbach переконана, що лише повна заборона вилову за допомогою дрейфуючих сіток убереже мешканців вод від вимирання.
Збираючи інформацію про тварин, я випадково запитала людей, яких зустріла, що вони про це думають, і вони відповіли: «Так шкода цих маленьких, дрібних, беззахисних тваринок, але так має бути…».
Невже саме так має бути, невже наші діти не повинні знати китів, коней, папуг? Ні! Приєднаймося до екологів, організацій і груп, які протестують проти мучення та масового винищення тварин. Поводьмося з тваринами гуманно й дозвольмо їм жити!!!