Від останньої війни минуло 50 років. Ми дедалі рідше чуємо про ці трагічні події. Стає дедалі менше людей — свідків нашої новітньої історії. До них належить чимала група сибіряків — людей, депортованих у глиб СРСР. Чимало їх живе в нашому місті. Вони створили місцевий осередок Спілки сибіряків. Більшість із них були наймолодшими засланцями, тоді вони були дітьми. Старші, на жаль, уже відійшли у вічність.
Що ми сьогодні знаємо про події півстолітньої давнини? Депортоване в глиб радянської держави польське населення представляло всі соціальні групи, які проживали на східних землях Речі Посполитої. Перша депортація відбулася в лютому 1940 року. Тоді 220 тисяч людей переселили до північних районів Росії.
Друга депортація у квітні охопила понад 320 тисяч осіб, а місцем поселення для них визначили Казахстан. Третя депортація в червні та липні охопила понад 200 тисяч осіб, яких направили до Сибіру. Остання хвиля депортацій відбулася в червні 1941 року й охопила близько 300 тисяч осіб. За підрахунками, із територій, що до війни належали до II Речі Посполитої, у глиб Росії вивезли щонайменше 1 мільйон 200 тисяч осіб. Багатотижневі подорожі у товарних вагонах серед морозів або спеки, за відсутності їжі, води та засобів гігієни, призводили до дуже високої смертності, особливо серед дітей і літніх людей.
У нових районах поселення польське населення стикалося як із переслідуваннями з боку НКВС, так і з проявами симпатії та допомоги з боку місцевих жителів. Дуже часто саме вони допомагали пережити перший надзвичайно складний період адаптації до нових примітивних умов, чужого середовища, без контакту із зовнішнім світом.
Від тих трагічних подій минає 55 років. Болеславецький осередок сибіряків, прагнучи, щоб час не стер пам’ять про ці події, готує відзначення річниці першої депортації, яка відбулася 10 лютого 1940 року. Про урочистості ми повідомимо наших читачів найближчим часом.