Зі спогадів Адама Ковальського
Спогади Адама Ковальського багатотемні, багаті на деталі, і впорядкування їх відповідно до газетних вимог завдає певних труднощів. У попередньому випуску «Głosu» я намагався зосередити увагу свою та читачів на приїзді першої групи репатріантів і на першій у повоєнному Болеславці різдвяній вечері піонерів.
Через брак місця я пропустив епізод спогадів про те, як Адам Ковальський у пошуках їжі в найскладніший осінній період знайшов роботу в польському війську, що дислокувалося в Сушках (вони називалися Бригадовці-Лужицькі, а не, як помилково надрукували, Ленжицькі).
Робота полягала у виведенні та догляді за «військовими» коровами, які майже до зими паслися на навколишніх луках.
Адам Ковальський щодня дуже рано-вранці виходив із дому, а пізно ввечері повертався із Сушек. Звісно, пішки. За догляд і нагляд за худобою він отримував хліб і молоко.
Одного разу йому навіть дали трохи м’яса. Коли настала зима і випасати корів стало неможливо, хтось порадив Ковальському відкрити якусь майстерню, найкраще годинникову, адже в росіян багато «трофейних» годинників, а за ремонт можна отримати тушонку, сухарі або інші продукти. Однак на годинниках треба розумітися. Також потрібно мати відповідний набір інструментів.
Ковальський поїхав до Кракова, купив або випросив у годинникарів трохи старого обладнання, збирав і ночами читав книжки про годинники — і так, місяць за місяцем, опанував годинникове ремесло. Годинникову майстерню він відкрив під своєю квартирою, на розі (нинішніх) вулиць Кубіка та Кутузова (сьогодні там салон ремонту радіо- й телевізійної техніки). Вивіска, намальована сажею на картоні, була іноземною мовою. Напис CZASOWYJ MASTER мав приваблювати тих, хто в той період справді становив найчисленнішу клієнтуру.
У піонерські роки та за тодішніх умов люди, подібно до Адама Ковальського, ставали ремісниками або фахівцями випадково чи з необхідності.
На вулиці Зацисце Альфред Котовський відкрив пекарню, яка спочатку виробляла й продавала хліб навіть без солі. Анджей Чупкевич відкрив на вулиці Гарнцарській м’ясо-ковбасний магазин, Владислав Риновецький започаткував першу майстерню з ремонту велосипедів, магістр Марцелій Найдер відкрив першу аптеку, Збігнев Алінський і Тадеуш Серватка відкрили на ринковій площі (будівлю згодом знесли) перший готель із рестораном, Францішек Мізерка відкрив наступний ресторан (у приміщенні нинішнього «Zajazdu Śląskiego») — і так далі, і так далі.
10 лютого з ініціативи Чупкевича та Ковальського відбулися перші збори ремісників і купців. Було створено Асоціацію ремісників і купців із головою Юзефом Тарнавським та заступником А. Чупкевичем. Через кілька місяців ремісники відокремилися від купців, створивши Цех ремесел.
Навесні 1946 року близько 70 ремісників із міста та Болеславецького повіту зібралися в ратушній залі. Старшим цеху обрали Анджея Чупкевича, а підстаршим цеху став Альфред Котовський. Зигмунт Садзіковський став секретарем, а Адам Ковальський — скарбником. Цікавою є історія, пов’язана з першим прапором Цеху. 26 жовтня 1947 року обряд освячення прапора здійснив ксьондз доктор Кароль Мілік із Вроцлава. Адам Ковальський надав мені унікальне запрошення на урочистість освячення прапора. У запрошенні зазначені прізвища найвидатніших на той час міських діячів, які входили до почесного комітету урочистості.
Список очолює Ян Кумош — староста, далі в ньому зазначені: Александер Врона — голова повітової народної ради, ксьондз Анджей Громадзький — болонславецький декан, професор Тадеуш Шафран — голова міської народної ради.
Хресними батьками прапора стали: Францішек Чястонь — віцестароста, Маріан Круліковський — директор гімназії, Владислав Татарчан — директор професійної школи, Фелікс Нєбєщанський — начальник податкового управління, Рудольф Скорупа (брат Алоїзого Скорупи, ветеринар, який займався професією першого фотографа у закладі над «Аніолком»), лікар Юзеф Клосовський — засновник і перший директор лікарні, військовий лікар Емільян Дубрава, Владислав Полянський — перший керівник відділу торгівлі, інженер Тадеуш Марковський (запустив підприємство фаянсових виробів, нинішні Керамічні заводи «Bolesławiec»), Ришард Гроховський — перший суддя повітового суду (він містився в нинішній будівлі Економічних шкіл на вулиці Комуни Паризької, яка називалася Сікорського), Болеслав Коннан — перший комендант RKU у званні капітана, та інші.
На одному боці прапора Цеху були вишиті орел і герб міста, а на другому — зображення Святої родини (святий Йосип був покровителем Цеху) та напис «Бог, честь, батьківщина».
Прапор цеху створював чимало клопотів організаторам першотравневих походів. Політичній владі категорично заважали зображення святих і напис, а ремісникам було незручно марширувати без прапора. Вигадали зашити «святині» — так і зробили.
Якось прапор відправили на якісь воєводські урочистості до Вроцлава, і там він зник. Болеславецьким ремісникам пояснювали, що вони все одно мусять виготовити собі більш світський прапор, а цей, попередній, має потрапити до музею. Адам Ковальський якось поїхав до Вроцлава й обстежив усі можливі музейні місця. Однак слід першого прапора болеславецького Цеху зник.
Можливо, хтось із читачів знає щось про це?
Увага, читачі! Цього року виповнюється 50 років від приїзду польських репатріаційних груп до Болеславця. Виписками зі спогадів Адама Ковальського ми свого роду розпочали цикл спогадів і мемуарів із піонерських років. Закликаємо інших читачів передавати свої спогади, щоденники та оповідання про ті роки. Матеріали можна подавати в «сирому», не прикрашеному літературно вигляді. Ми намагатимемося допомогти всім, хто висловить таке бажання. Із задоволенням опублікуємо старі фотографії з піонерських років. Якщо спогадів буде більше, спробуємо підготувати книжкове або зошитове видання.