Існує група релігійних практик, яка характеризує католиків з погляду частоти контактів із парафіяльною спільнотою. Це так звані регулярні практики, серед яких особливо аналізують дві: участь у недільній і святковій Святій Месі та великоднє Святе Причастя.
Участь у недільній і святковій Святій Месі в 1970–1983 роках була дещо меншою, ніж виконання одноразових практик. Особливо низькою явкою вірян на недільній Євхаристії вирізнявся перший рік душпастирської роботи. Приходили лише ті, хто від самого початку хотів зберегти зв’язок із церквою, підтримуючи її своїми пожертвами. Відсутність лавок для сидіння та неестетичний вигляд храму, що поставав із руїн, відлякували релігійно байдужих і чутливих не до духовних цінностей, а до матеріальних умов. За даними джерел, кількість вірян, які брали участь у недільній і святковій Святій Месі, становила від 1200 до 1500 осіб, тобто близько 21 відсотка зобов’язаних. Наступні роки характеризувалися значним зростанням так званих dominicantes. Так, у 1974 році в недільній і святковій Святій Месі брали участь близько 4500 осіб, у 1978 році — 5000, а в 1982 році — близько 3600 осіб. Як можна помітити, явка вірян на Святій Месі у 1978 році зросла приблизно до 50 відсотків від числа зобов’язаних, тоді як 1982 рік засвідчує спад.
Серед тих, хто нехтував другою церковною заповіддю, крім невіруючих і релігійно байдужих, були люди, які працювали по неділях і святах. Економічні умови вісімдесятих років призвели до того, що деякі державні установи заохочували працю у святкові дні стовідсотковим підвищенням заробітної плати та іншими матеріальними доплатами, що могло вплинути на низьку кількість dominicantes у 1982 році. Серед інших чинників, що впливали на зменшення явки, слід врахувати значний відсоток вірян похилого віку. Ця група парафіян зазвичай брала участь у Святій Месі, яку транслювало Польське радіо з костелу Святого Хреста у Варшаві. Крім того, кілька десятків родин, прив’язаних через прийняте хрещення або укладений церковний шлюб до материнського костелу, виконували свої релігійні практики саме там.
Участь парафіян у Святій Месі була активною. Віряни загалом відповідали на заклики священнослужителя, співали релігійні пісні, а 20 відсотків приступали до Святого Причастя. Участь у Євхаристії — як кількісна, так і з погляду внутрішньої залученості — особливо посилювалася в періоди Різдва та Великодня.
Після аналізу участі вірян у недільній і святковій Святій Месі звернімо увагу на виконання заповіді про великоднє Святе Причастя. Про обов’язок виконання цієї практики священники нагадували вже в період Різдва, залишаючи після коляди картки для великодньої сповіді. Крім того, у душпастирських оголошеннях містилися згадки про необхідність підготуватися до свята Воскресіння Господнього через Таїнство Покаяння та Євхаристію.
На підставі проведених у 1973–1975 роках досліджень можна сказати, що тоді близько 65 відсотків католиків парафії MBNP виконували заповідь про великоднє Причастя, а близько 35 відсотків нехтували цим обов’язком. Певна група католиків із різних причин, наприклад через займану посаду, приступала до сповіді та великоднього Причастя поза своєю парафією. Часом, придатним для виконання цієї практики, були урочистість Воскресіння Господнього та наступні дні октави, тому меншістю були парафіяни, які відкладали прийняття Святого Причастя до кінця великоднього періоду.
Характеризуючи католиків описаної парафії на підставі регулярних релігійних практик, слід зазначити, що більшість користувалася цією формою поглиблення релігійності, а помітна перевага paschantes над dominicantes вказує на закономірність, типову для польської релігійності.