Увійшовши до Болеcлавецького районного суду, я поспіхом поглянула на список судових засідань. Справи дуже мене цікавили, але зазвичай це була рутинна дія, адже в Болеславці нічого надзвичайного не відбувалося. Я вже настільки набила руку, що «з першого погляду» помітила певну незвичайність. Отож у залі засідань № 10 мали відбутися чотири слухання. Усі — про підвищення аліментів. Вони мало чим відрізнялися, крім однієї невеликої деталі: якщо на перші два слухання за планом мали відвести по п’ятнадцять хвилин, то на справу між пані Z. та паном J. призначили аж дві години. Тож я вирішила дізнатися чому.
Після завершення слухання я заговорила до пані Z., яка, як виявилося, була близькою знайомою родини, і попросила її про розмову. Вона погодилася на цю пропозицію й розповіла історію свого життя.
Коли їй було трохи за двадцять, вона познайомилася з вродливим чоловіком, який водночас був дуже важливою фігурою в місті. Знайомство зі значно старшим за неї паном J. було коротким, але плідним. Народилася донька, але, як це часто буває, лише мати відчула обов’язок її виховувати. Пані Z. нікому не розповідала, хто є батьком, а коли через деякий час вирішила повідомити світові, хто батько, відповідач навіть на мить не захотів визнати, що йдеться про нього. Однак батьківство встановили зі стовідсотковою впевненістю, і тоді пан J. вирішив щось вигадати. Маючи дружину й дитину, яких він залишив у Вроцлаві, сам після кількох років тяганини з позивачкою виїхав із країни. Через два роки він забрав до себе родину й іще три роки перебував за кордоном. Тим часом знесилена пані Z. робила буквально все, щоб встановити адресу легковажного татка. Вона писала до посольств, однак безрезультатно. У повному розпачі їй вдалося домогтися регулярних виплат із ZUS. Коли в грудні минулого року вона подала позов про підвищення аліментів, виявилося, що пан J. тимчасово перебуває в країні, щоб продовжити паспорт. Пані Z. у цій ситуації не втратила пильності й більше не дала батькові втекти. Пан J. представив суду довідку про отримання допомоги для безробітних, а з країни, за його словами, мусив виїхати раніше в пошуках заробітку. Щоправда, перед від’їздом він продав значне майно, а за кордоном нажив непоганий капітал, але про це високому суду не сказав, а доведення таких фактів позивачкою вимагало доказів. Позивачці вдалося домогтися призупинення видачі паспорта пану J., але той одразу пригрозив, що взагалі не платитиме аліментів, бо без паспорта не зможе виїхати на роботу на Захід. Пан J. стверджував, що отримав серйозну пропозицію від певної компанії, назва якої є таємницею. Усе крутиться навколо фірм, які публічно представляють партнери пана J.
Добрі колеги надають відповідачеві дружню послугу — адже перед судом він може похвалитися лише довідкою про отримання допомоги для безробітних.
Однак чи не боїться він втратити майно, яке довірив їм лише на слово? Ну, звісно, якщо за цим також не криється щось більше. У суді, однак, мають значення лише факти, які можна документально підтвердити. Але як можна документально підтвердити чиюсь безвідповідальність?
Усе це звучить як казочка на ніч. Насправді для когось це становить драматичну проблему.
Ось людина безкарно й безвідповідально живе та паразитує на інших. Маючи стільки грошей і забезпечене життя на високому рівні, вона вдається до такої низької поведінки.