До весни 1813 року Нижня Сілезія та Болеславець з околицями не були ареною великих подій — битв, які, на щастя, оминали наше місто. Лише Саксонська війна (весна — літо 1813 року) принесла велику жертву крові польського солдата на нашій землі над Бобром.
Це був солдат славного полку шволежерів. Його повна й довга назва (полку) звучала так: Полк легкої кінноти Польської імператорської гвардії (шволежер французькою означає «легкокінний»). Надалі цей полк називатимемо полком шволежерів. «...Зазорів бажаний день, сурма подала знак маршу, нехай живе любий імператор, нехай його славить уся земля...» Це невеликий фрагмент маршу полку шволежерів, написаного славним шволежером Józef Załuski.
Що це був за полк! Найкращий з усіх полків тогочасної польської армії. Він був одним із кількох багатонаціональних полків імператорської гвардії, яка постійно перебувала поруч із Наполеоном. Кілька ескадронів служили поруч із Наполеоном, інші чекали на раптовий наказ виконати незвичайне бойове завдання, яке могла виконати лише ця улюблена імператором гвардія.
Польський полк шволежерів був добровольчим. Ним командував легендарний Wincenty Krasiński, майбутній генерал. У полку було чимало відомих магнатських прізвищ. У ньому служили троє Radziwiłłów, троє Krasińskich, троє Rostworowskich, двоє Załuskich, Pac, Łubieński та інші. Полк називали школою генералів і полковників, адже серед офіцерів-шволежерів аж десять згодом отримали генеральські звання, а кілька десятків — звання полковника.
Полк складався з 8 ескадронів, у кожному було по 2 роти. Загалом у полку налічувалося близько 1700 шволежерів і близько 2000 коней, а також численні обози. Озброєння шволежера складалося з карабіна, шаблі, пістолета та піки. А ще — строю, такого барвистого, з високим чако, оспіваного в численних піснях і віршах. Живою була традиція полку шволежерів імператорської гвардії. Вона пережила період поділів Польщі. В армії Другої Речі Посполитої ми мали 3 полки шволежерів. Коли польський полк шволежерів входив до міста, кінний оркестр виконував «марш сурм». Це був знак, що міська влада має підготувати квартири.
Зазначимо також, що в липні 1812 року на визволеній Литві було сформовано другий польсько-литовський полк шволежерів імператорської гвардії під командуванням досвідченого полковника Konopka, героя кампаній в Італії та Іспанії. Через три місяці полк був ущент розбитий під Москвою, а його командир через три роки помер у російському полоні.
У грудні 1812 року побитий у Росії «Бог війни» мчить саньми з-під Москви до Парижа, щоб там сформувати нову армію й продовжити війну. 13 грудня він інкогніто зупиняється перед заїжджим двором «Під Чорним Орлом» у Болеславці. Невеликий загін веде офіцер із забинтованою ногою, з пов’язок тече кров. Позаду, на полозах саней, стоять гвардійці. Ніхто не вітав Наполеона. Через пів року він знову з’явився в Болеславці — 24–26 травня та 7 червня, командуючи військами під час Саксонської війни.
Імператор французів здійснив диво. За чотири місяці після повернення до Парижа він створив нову 200-тисячну армію на основі залишків Великої армії. Він вичавив останні резерви призовників і швидко їх навчив. Лише кавалерія була нечисленною. У Франції вже не було коней. Кавалерія налічувала лише 15 тисяч вершників. А саме за допомогою кавалерії він здійснював маневри, завдяки яким вигравав великі битви.
1 травня 1812 року Наполеон розпочинає короткочасну Саксонську війну, метою якої було розбити прусські та російські війська, якими командував прусський фельдмаршал Blucher, якого Наполеон стільки разів перемагав. Він вірив, що переможе його і цього разу...
Польський полк шволежерів налічує лише близько 400 солдатів у чотирьох ескадронах. Решта полягла на шляху боїв між Німаном і Москвою. Серед живих — генерал W. Krasiński, майор D. Radziwiłł, а також начальники — командири ескадронів D. Chłapowski і P. Jerzmanowski.
Спочатку війна точилася в Лужиці, а потім перенеслася до Нижньої Сілезії, далі буде.