Був період, коли в певних інтелектуальних колах Варшави модним було висловлювання: «Я не читаю POLITYKI».
Як відомо, цьому часопису це зовсім не зашкодило, а навіть навпаки — він і надалі є одним із найпопулярніших тижневиків у Польщі.
Нині, коли на нашому видавничому ринку виходить величезна кількість часописів, що представляють різні політичні орієнтації, коли немає цензури, часто можна почути висловлювання чи думки: «я цього не читаю». І найчастіше на адресу конкретного видання лунають епітети, яких я тут цитувати не буду.
Водночас у пресі чи на телебаченні ці журналісти підкреслюють і висловлюють думки про достовірність інформації, об’єктивність, аполітичність тощо. Це так, ніби оцінювати книгу, одночасно не прочитавши її, або когось, кого я не знаю, а лише спираюся на почуті думки. Скільки ж навколо нас нині можна зустріти подібних позицій.
Це як у відомому вислові про людину, яка, бажаючи похизуватися тим, що вона за сучасну музику, наголошує, що не любить оперу, але на запитання, чи бачила якусь оперу, відповідає: жодної.