Задум був таким: музично обдаровані діти навчатимуться у музичній школі I ступеня (діти — 6 років, молодь — 5), а за цей час сусідній об’єкт підготують для подальшого навчання. Ремонт і адаптація не мали тривати довше ніж 4–5 років, тож перші випускники музичної школи I ступеня не шукали б можливості продовжити навчання у школі II ступеня за межами Болеславця.
Так мало бути, але всі плани зруйнувалися, коли країна опинилася в економічній кризі. Перші випускники справді залишили школу I ступеня у передбачений термін, тобто 1987 року, але в об’єкті, призначеному для школи II ступеня, тривали лише початкові ремонтно-адаптаційні роботи. Минали роки, випускники залишали музичну школу I ступеня, а нового об’єкта — переважно через брак коштів — усе ще не було.
Так минуло 5 років від запланованого введення в експлуатацію музичної школи II ступеня (і 10 років від початку «підготовчих» ремонтно-адаптаційних робіт), а вісімдесят (sic!) випускників шукали можливості подальшого навчання буквально по всій країні: наприклад, Wojtek Gołębiowski опинився в Гданську, Przemek Cichorzewski — у Каліші, Dorota Straburzyńska — у Познані тощо. Значна частина цієї обдарованої, а в кількох випадках навіть дуже обдарованої групи була змушена відмовитися від подальшої мистецької кар’єри.
Директор музичної школи магістр Dorota Pińczuk із великою турботою та жалем коментує цей факт: «Ті, хто не знає цієї проблеми, навіть не уявляють, якої втрати зазнає місто, втрачаючи таких обдарованих людей. Цих майбутніх митців поглине Польща: Гданськ, Познань, Вроцлав. Можливо, жителі Болеславця створять там сім’ї, поповнять оркестри. Розвиток частини обдарованих учнів зупиняється на півдорозі або навіть на чверті шляху — адже не всі можуть поїхати. А ці люди могли б тут, на місці, створювати навколо себе музичне життя: оркестри, хори, ансамблі — приходити до початкових і середніх шкіл, де музика вже стала лише спогадом...
Говорить магістр KAZIMIERZ BISZKO, один із найстарших за стажем викладачів музики в нашому місті, засновник першого осередку ще в далекі роки: — Музична школа найчастіше асоціюється у нас з елітним закладом, який навчає відібраних і музично обдарованих дітей. У межах основної діяльності цього закладу це, безперечно, так, але водночас це й суспільна діяльність, що прилучає до музики дітей, молодь і дорослих. Тепер, коли в загальноосвітніх школах немає занять музикою, хорів, співу та аматорських ансамблів, коли завмерло музичне життя в колишніх клубах і будинках культури при підприємствах, концерти та музичні заходи, організовані музичною школою, є чи не єдиною можливістю донести музику до людей. Саме такі очікування мала виправдати музична школа II ступеня з актовою залою — приміщенням на 200 місць і всім необхідним забезпеченням.
Говорить викладачка класу фортепіано магістр Lidia Jop: — Продовжувати навчання у школі II ступеня за межами Болеславця надзвичайно складно, зокрема через труднощі поєднання навчання у двох школах із доїздами. Навчання гри на інструменті потребує щоденних, багатогодинних і систематичних занять, для яких просто необхідний час. Цей час мої колишні учні втрачають на поїздки (тричі на тиждень) до Легниці або Єленя-Ґури.
Говорить голова Громадської ради музичної школи Andrzej Sokołowski, лікар: — Зусилля, яких дитина доклала протягом шестирічного навчання, а також праця педагогів і витрати батьків у разі відсутності школи II ступеня майже втрачені. У нашому випадку ми не отримуємо професійного музиканта (процес навчання має тривати близько 10 років), а водночас втрачається можливість розвитку музичної культури на місці. Тому створення в Болеславці музичної школи II ступеня є нагальною необхідністю. Який вихід із ситуації? Ще раз надамо слово пані директорці: — Ми просто мусимо відкрити цю школу. Наразі об’єкт майже готовий у стані незавершеного будівництва. Торік, за що я хотіла щиро подякувати, місто дуже нам допомогло, виділивши на ремонтні роботи 250 млн злотих. Прошу депутатів і правління зробити подібний крок і цього року, а також звертаюся до всіх інших доброзичливих спонсорів. Не дозволімо майбутнім болеславецьким музикантам блукати країною...