Всупереч присяжним невдоволеним, яких у Болеславці, зрештою, вистачає і які стверджують, що наше місто останніми роками котиться вниз, дозволю собі мати з цього приводу цілком протилежну думку.
Адже, прогулюючись вулицями Болеславця, неможливо не помітити позитивнихзмін, які відбулися саме протягом останніх двох років.
Достатньо стати посередині ринкової площі й поглянути на ратушу та ретельно відреставровані фасади кам'яниць у північному й східному рядах старого міста. Неможливо також не помітити масштабних робіт із заміни підземних комунікацій. Варто також під час прогулянки вирушити до районів односімейних будинків «Сонячний» і на вул. Любанську, де щойно завершили будівництво внутрішньоквартальних доріг. Також парки й сквери, які донедавна не мали надто привабливого вигляду, нині стали місцем справжнього відпочинку для дедалі численнішої армії пенсіонерів та отримувачів пенсій по інвалідності, яких досить часто супроводжують онуки, залишені дідусям і бабусям працюючими батьками. Пропоную також вирушити під залізничний віадук на вул. Дольне Млини, де прокладають останню ділянку потужного санітарного колектора, що дасть змогу швидко запустити механічну частину очисних споруд, які належать до найбільших екологічних інвестицій у Єленьогурському воєводстві.
А все це було реалізовано в межах надзвичайно скромних коштів місцевої громади, за умов різко скорочених субвенцій із центрального бюджету. Слід також підкреслити, що радники, яким доводилося іноді робити драматичний вибір під час розподілу цих коштів на окремі цілі, уперше в житті зіткнулися із проблематикою місцевого самоврядування, адже до складу нинішньої ради входять лише троє осіб із колишньої народної ради, а кожному початківцеві важко уникнути помилок. Однак ідеться про те, щоб їх мінімізувати, і, здається, нашому самоврядуванню, як і більшості інших польських органів місцевого самоврядування, це вдається. Адже не чути, щоб якась гміна опинилася в бюджетному дефіциті, тоді як дефіцит державного бюджету став хронічним явищем.
Викладаючи свій погляд на міські справи, який діаметрально відрізняється від погляду невиліковних невдоволених, можу з усією доброзичливістю порадити їм час від часу відмовлятися від позиції «ні», адже, як доводять психологи, постійне заперечення шкодить здоров'ю.
Тож варто в межах терапії принаймні раз на місяць із визнанням поставитися, наприклад, до факту прокладання нового, добротного тротуару на своїй вулиці або встановлення в найближчому парку барвистих, естетичних урн для сміття. Гарантую рішуче покращення самопочуття.