Прочитавши опублікований у липнево-серпневому номері «Głosu Bolesławca» текст під назвою «Басейн кавалерів “Ордена усмішки”», я почав замислюватися, у який спосіб цей найменший у світі басейн (двогектарна ділянка, на якій розташована школа № 8) спромігся досягти таких вражаючих виробничих результатів у вигляді успішного проведення через капітул ордена аж шістьох кандидатів, висунутих учнями, зрештою, провінційної школи.
Розгадка цієї захопливої загадки, однак, не забрала в мене надто багато часу, адже, пропрацювавши кілька десятиліть на промисловому підприємстві, я мав нагоду ознайомитися з чинниками, що визначають виробничий успіх: талановитим менеджером, належною технологією та відданим своєму підприємству колективом.
Щодо першого чинника, то всі, хто знає керівника басейну, не заперечать, що він належить до надзвичайно талановитих людей, особливо у сфері пропаганди успіху. Якщо ж говорити про застосовану цього разу технологію, то вона ґрунтувалася на саморушному механізмі: прислужишся виробникові — отримаєш орден, хоча з цього правила були винятки, адже ні Kurt Waldheim, ні Michaił Gorbaczow ніколи не брали участі в будь-яких заходах на користь «вісімки», але винятки лише підтверджують правило.
Певні застереження можна мати лише щодо так званого людського чинника, тобто колективу, що складається виключно з неповнолітніх, яких — відповідно до міжнародних конвенцій — не можна наймати на промислове виробництво, а втім, безсумнівно, що виробництво кавалерів «Ордена усмішки» в басейні велося у промислових масштабах. Щоправда, це застереження має правовий характер, а обходити закон — національна спеціальність поляків, тож не можна мати через це до керівника басейну особливих претензій, тим більше що ним керувала вельми шляхетна мета — блиснути на ширшому форумі.
На жаль, болеславецькому монополісту в цій галузі траплялося випускати також браковану продукцію, що, ймовірно, було спричинено значними обсягами виробництва та слабким технічним контролем. Таким безсумнівним браком був «Орден усмішки» для Kurt Waldheim, який, як згодом з’ясувалося, був офіцером гітлерівської військової розвідки, що діяла в балканських країнах; саме ця інституція, безперечно, була головним конструктором спровокованого німцями конфлікту між сербами та хорватами відповідно до одвічного принципу divide et impera.
Тому хизування наявністю «щирого листа та портрета з власноручним присвяченням Курта Вальдгайма» викликає глибоку відразу, особливо тому, що демонстрація цього трофея читачам «Głosu Bolesławca» відбулася в розпал кривавої югославської драми, започаткованої п’ятдесят років тому фахівцями з формування, до якої також належав Kurt Waldheim.
Варто також зазначити, що автор статті, який зазвичай підписується ініціалами PS, цього разу, здається, скористався ініціалами редакційного колеги, що без труднощів можна відгадати за стилем і способом подання справи. Це свідчить про ще одну цінну здібність колишнього виробника «Орденів усмішки», який, як видно, досконало опанував мистецтво підпорядковувати своє оточення діям, що служать переважно демонстрації його власної особи.