Серед містечок і міст нашого воєводства з телефонізацією у нас, мабуть, найгірше! На телефон тут доводиться чекати роками, а в деяких районах — навіть десятиліттями. Це факти. Людей це доводить до сказу.
Наступні керівники відомства зв’язку урядів «Солідарності» неодноразово й повсюдно заявляли, що протягом 1–2 років радикально змінять ситуацію. Кожен, хто тільки захоче, отримає телефон. Це були обіцянки без жодних підстав.
Мабуть, у 1988 або 1989 році якийсь американський телекомунікаційний концерн запропонував уряду ПНР взяти у свої руки всю національну телефонію та розв’язати цю проблему в масштабах країни протягом двох років. На цю тему відбулося кілька телевізійних розмов, у яких комуністичні міністри пояснювали, що в цьому немає потреби... адже протягом найближчих кількох років відомство зв’язку саме розв’яже цю проблему. А пошепки керівник болеславецького управління телекомунікацій, колишній кадровий військовий, казав мені, що за цим стоїть американська розвідка. Не можемо ж ми віддати капіталістам і нашим ворогам усю телефонію... До речі, мабуть, у цьому щось було. Сьогодні, у повністю незалежній Польщі, той концерн уже не повторює своєї пропозиції..
Тим часом болеславецьке Управління телекомунікацій на вулиці Хробрего пояснює своє безсилля та фактичний стан речей... розкраданням великої кількості підземних і наземних кабелів невловимими злочинцями. Якби не розкрадання, можливо, більше заявників мали б у своїх домівках апарат, винайдений Беллом.
Це управління також підтримує існування громадських комітетів (районних), які збирають мільйони на витрати, пов’язані з отриманням такого омріяного телефонного апарата з вихідним номером.
К.С. (прізвище та ім’я відомі редакції)