Нині в Болеславці є 5 парафіяльних костелів, однак храм на вул. Домбровщаків загальновизнано вважають найважливішою святинею міста.
Початки цього найстарішого в місті костелу слід шукати в XIII столітті. Освячення храму відбулося 1261 року, а його першим настоятелем був священник Власт (Wastens). Під час гуситських воєн костел спалили. Його відбудували й надали йому сучасного вигляду в 1482–1492 роках.
Це зальний костел, збудований із ламаного каменю, який був найчастіше використовуваним будівельним матеріалом у цій місцевості. Оригінальним архітектурним рішенням є збережена донині західна фронтонна стіна з косою цегляною решіткою та шпилями, поєднаними аркадами з краєм фронтону.
Міщани дбали про свій костел і постійно його прикрашали. Результатом цієї діяльності стали вхідні портали, споруджені на початку XVI століття. Найскромнішим є північний портал — стрілчастий, обрамлений невеликим ґанком, на внутрішній стіні якого зазначено дату 1516 року.
Південний і західний портали дуже монументальні, перед ними влаштовано сходи. Принципи їхньої композиції подібні й характерні для пізньої готики.
Під час Реформації костел перейшов до протестантів (1524–1640). У період Тридцятилітньої війни, під час трагічної пожежі 1642 року, коли згоріло майже все місто, полум’я пошкодило дах і більшість костельних склепінь. Католики перебрали храм у 1648 році, але лише 1655 року отримали необхідні кошти, щоб розпочати відбудову костелу. Роботи завершили тільки 1692 року. Відбудований костел намагалися відповідно обладнати. До сьогодні нас захоплюють головний вівтар, амвон, купіль і численні полотна.
Головний вівтар, який займає всю ширину пресвітерію, є твором Єжи Леонарда Вебера і був виконаний у 1723–1725 роках. Єжи Леонард Вебер був одним із найталановитіших барокових скульпторів Сілезії. Болеславецький вівтар підтверджує майстерність митця. У його центрі розташована різьблена сцена Успіння Діви Марії, розміщена під декоративно оформленим зображенням Святої Трійці. Уся композиція, охоплена сяйною мандорлою, яскраво вирізняється на тлі спокійних статуй святих, встановлених на постаментах проспекту. Враження від вівтаря посилює також розпис архітектурних частин, що імітує мармур.
Амвон, що походить із середини XVIII століття, є цікавою композицією, складеною з корпусу кафедри, сходів, які до неї ведуть, і прекрасного високого балдахіна. Особливо чарівним є балдахін завдяки легкості листяних елементів і скульптур. На парапеті кафедри розміщені погруддя євангелістів, а на спинці зображена Свята Трійця.
Не менш прекрасною є купіль, датована 1727 роком. Купіль у формі глибокої чаші, яку підтримує постать ангела, що стоїть навколішки, розміщена на підвищенні, обрамленому плитково-ажурною балюстрадою. Тлом для неї слугує великоформатна картина зі сценою Хрещення в Йордані, підвішена на стіні й обрамлена широко задумана різьблена декоративна композиція.
Внутрішнє оздоблення костелу, як і його об’єм, мало змінилися від XVIII століття, попри реставрації 1853 року та 1926–1928 років. Дбайливо підтримуваний нинішніми парафіянами (заміна підлоги, ремонт вежі, нові сходи), він свідчить про минулу велич, а також про культуру сучасних користувачів.