Понеділок, 10 серпня. Спека ллється з неба.
У поштовому відділенні в Болеславці на вул. Кашубській із ранніх годин ранку перед віконцем, де виплачують пенсії та допомоги, вишикувалася довга черга: кілька десятків літніх і хворих людей. Є лише два стільці. Пенсіонери змінюють один одного, сидять по кілька хвилин по черзі. Задуха страшенна. Усі вікна зачинені, вентиляції немає. Задуха дошкуляє також працівницям пошти. Тут, у приміщенні для виплат, працюють молоді жінки.
Працює лише одне віконце. Молода жінка, яка виплачує пенсії, як тільки може, розривається на всі боки. Вона навіть намагається усміхатися кожному, ніби співчуваючи пенсіонерам, яким доводиться довго стояти в такому задушливому приміщенні. Я стою в черзі й чекаю понад годину. Піт із мене ллється. Сорочка та посвідчення особи мокрі від поту. Обмахуюся посвідченням, одночасно його висушуючи.
Пізніше з коридору, доступного для працівників поштового відділення, вийшла молода дама в малиновому светрі. У руці вона тримала кілька поштових переказів, які одразу внесла, а заразом отримала кілька пенсій. Касирка, яка виплачувала пенсії людям у черзі, була змушена на цей час перервати виплати. Серед пенсіонерів закипіли пристрасті, атмосфера стала напруженою. Хтось зауважив пані Контролерці та цій дамі в малиновій блузці, що так чинити не можна. З очей пані Контролерки та пані в малиновій блузці посипалися блискавки. Якби погляд міг уражати, це, безперечно, був би удар блискавки.
Коли через півтори години я дістався до віконця, виявилося, що мою пенсію пів години тому забрав листоноша. Він доставить її мені до вечора, а якщо ми розминемося — матиму нагоду знову постояти в черзі. Кому я мав поскаржитися? Директору нагорі? Гадаю, він знає ситуацію — люди скаржаться не від сьогодні.
Минає година, потім ще чверть. Поруч, у віконці праворуч, працює молода жінка — контролерка з прізвищем, що звучить якось по-німецьки. Ті, хто стоїть у черзі, мимоволі спостерігають за нею. Роботи в неї небагато. Вона відчуває на собі погляди кількох десятків очей, тому створює видимість зайнятості. Я та ще одна людина, після години очікування, просимо пані контролерку:
— Будь ласка, перевірте, чи надійшла моя пенсія і чи мені її виплатять, чи, можливо, її вже забрав листоноша. Два дні тому минув термін надходження моєї пенсії.
Адже наближалася година, коли листоноші з листами та грошима вирушають у обхід.
— Нічого я перевіряти не буду, треба стояти в черзі, — огризнулася пані Контролерка.
За мить до непрацюючого віконця підійшла молода жінка, щоб, як виявилося, отримати пенсії для своїх батьків. Вона не стала в чергу й, мабуть, добре знала пані Контролерку, бо обидві жінки усміхнулися одна одній і перемовилися поглядами. До непрацюючого віконця підійшла пані Контролерка, витягла перед цим переказ зі стосу пенсійних переказів (навіть не запитала прізвища) і виплатила гроші. Просто на очах у людей похилого віку, що стояли й обливались потом.
І що? І нічого. Або не вміє, або не хоче краще організувати роботу й упорядкувати ці справи. Нехай дідусі стоять. Те, про що я написав, я не вигадав. Стояло багато знайомих, вони можуть підтвердити.
На завершення я змушений побажати, щоб згадані пані з поштового відділення, а також їхня Шановна, позбавлена фантазії, доброї волі та серця до літніх людей Дирекція — колись опинилися в нашій, пенсіонерській, ситуації.
Можливо, лише тоді вони навчаться, з одного боку, поваги до людей, а з іншого — до роботи, яку виконують. Цей текст я підписую ініціалами. Боюся, що цей щирий і написаний із жалем лист хтось відкладе на кілька днів, і виплату моєї мізерної пенсії буде затримано.
SWK (прізвище та адреса відомі редакції)
Від редакції:
У подібній справі ми отримали кілька телефонних дзвінків. Люди повідомляють про відсутність належної організації роботи на пошті, особливо в період виплат допомог і пенсій, і не лише у відпускні місяці.