У попередньому випуску «Głosu» ми розпочали тему-ріку: історію польської зброї на Болеславецькій землі. Сьогодні продовжуємо ці роздуми.
Землі, розташовані над Бобром і Квісою, протягом багатьох століть, від початків нашої держави, формували польсько-німецький політико-державний кордон, на якому молода польська держава вела оборонні війни, польсько-лужицький мовний кордон, а також кордон церковної адміністрації Вроцлавського та Мейсенського єпископств. Польсько-лужицьке мовне змішання зберігалося до XVII століття.
На початку нагадаємо, що для формування, розвитку й переживання історичних бур держава мусила мати добре організовану збройну силу.
Історія польської зброї на Болеславецькій землі на зорі нашої державності губиться в імлі віків. Писемних джерел немає, а наявні городища — археологічні пам’ятки, датовані цим періодом, — не досліджені. Деякі з них, як городище в Мєрвіні, досліджувалися частково, а результати досліджень не опубліковано. Картина, яку ми хочемо представити, неповна, ледь окреслена й часом гіпотетична.
Потрібно почати з численних городищ, розсіяних на землях над Бобром, — усупереч записам багатьох хроністів про густі ліси та заболоченість земель над Бобром і Квісою, які нібито мали бути безлюдною територією.
Почнімо з городища в Болеславці X–XIII століть, розташованого на високому схилі Прабобру, біля підніжжя вулиці Валової, тобто в північній частині міста. Приблизно за 100 м на схід від перехрестя вулиць Сташица та Столярська. Це заповнене городище в плані трапецієподібної форми із заокругленими кутами. До нашого часу збереглися фрагменти оборонних земляних валів заввишки 0,6–1,5 м. Ширина валів біля основи — приблизно 8 м. Отже, це були потужні вали заввишки кілька метрів, на верху яких міг стояти частокіл. Площа городища — 0,5 га, розміри — 100 × 50 м.
Двочленне конічне городище в Домброві, датоване XII–XIII століттями, розташоване в широкій долині, якою протікає Бобжиця. Воно лежить приблизно за 650 м на схід від центру села, розташованого біля шосе. Не слід плутати його зі старими спорудами пізніших століть, що знаходяться в цьому ж селі над Бобром, біля злиття Бобру та Бобжиці, поруч із дорожнім мостом. Потужні споруди, які дедалі більше руйнувалися, розібрали кілька років тому.
Городище в Мєрвіні датують X–XIII століттями; воно розташоване приблизно за 250 м на північний схід від південної частини села. Розміри городища — 34 × 25 м, висота — до 3,5 м. Конічне городище овальної форми.
Городище в Отоку датується X–XII століттями, розташоване на пагорбі заввишки 250 м над рівнем моря, у лісі, приблизно за 1 км на північний захід від села. В овальному плані, діаметр майдану — 11 × 19 м. Оборонні вали добре збереглися, їхня внутрішня висота становить 0,7–1,5 м. Це дуже маленьке городище.
Городище в Желішуві датується XIII–XIV століттями, має чотирикутний план, подвійний оборонний вал і рови. Майдан городища — 20 × 15 м, висота валів — 6 м, ширина біля основи — приблизно 6 м. Городище лежить у лісі, на підвищенні приблизно за 150 м на південь від костелу. Відомо, що тут розташовувався невеликий лицарський замок. Зазначимо, що приблизно за 200 м на південь від дороги Желішув — Устронє над струмком збереглися рештки близько 1500 шахт із промивальними пристроями. Тут видобували й промивали золотоносний пісок. У недалекому селі Плучки (sic!) розташовувався великий гірничий басейн, де в перші століття нашого тисячоліття видобували золото.
Городище у Викротах, конічне, в овальному плані, датується XIII–XIV століттями. Видимі сліди валів і рову. Збережена висота городища — приблизно 1,5 м. Розташоване в мальовничому старому парку. Тут, як і в Желішуві, знаходився невеликий лицарський замок. Поруч — великий покутний хрест із вирізьбленим списом. Ми оминаємо відомі всім замки в Гродзці та Кличкові, початки яких датуються народженням польської держави, а також сліди поселень і городищ, розташованих над Квісою в ґміні Осєчниця, датованих рубежем X/XI століть н. е. і ще ранішим часом.
Кому приписати згадані городища, хто їх збудував, спорудив будівлі у вигляді дерев’яних замків? Найдавніші з названих городів слід приписати бобрянам, які їх звели — «племінні князі». Наприкінці X століття, коли бобряни увійшли до складу держави гнєзненського князя, вони стали городськими осередками, перетвореними на каштелянії, тобто на єдину для всієї країни адміністративну систему. Межі каштелянств відповідали племінним кордонам Сілезії. (Продовження — у наступному випуску)