Вирушаючи під час канікул до інших населених пунктів чи країн, ми часто захоплюємося різними слідами минулого. Забуваємо, що й у нашому місті без особливих зусиль можемо знайти цікаві пам’ятки. Вбудовані в зелень планта, уже століттями стоять залишки укріплень, на які ми часто не звертаємо уваги.
Це фрагменти оборонних мурів, які збереглися з XV століття. Болеславець, як і багато інших міст у Середньовіччі, оточували дерев’яно-земляні вали. Однак вони не були достатнім захистом, оскільки гусити, які увірвалися до міста, без труднощів спалили брами. Через нестабільну ситуацію в Сілезії мешканці вирішили змінити укріплення. У 1433 році міські рови поглибили й модернізували, а в 1479 році розпочали оточувати Болеславець масивними мурами
Місто оперізувало подвійне кільце укріплень, а дорога до нього пролягала через три брами: Верхню (на виході з нинішньої вулиці 80 Серпня), Нижню (вихід на вулицю Пруса біля перехрестя з вулицею К. Свєрчевського) та Миколаївську (вихід на вулицю Кутузова). Брами будувалися в плані прямокутними або квадратними, вони мали склепінчастий проїзд і хвіртки для пішоходів. Приміщення над проїзною частиною слугували житлом для вартових, які були зобов’язані зачиняти брами у визначені години. У Нижній брамі також стягували мито з купців, в інших оприлюднювали оголошення міської ради, а Миколаївська мала привілей на дрібний продаж солі. Брами вважалися візитівкою міста. Їх багато оздоблювали скульптурами на релігійну тематику. Обороноздатність міста також посилювали ставки, що оточували його з півдня.
У XV столітті Болеславець кілька разів витримував облоги, які завершувалися відступом нападників або ж викупом готівкою, а часто — пивом, відомим своєю високою якістю.
Загроза війни з турками стала причиною того, що 1529 року забудову разом із церквою перед Миколаївською брамою зруйнували, а мури відремонтували й обштукатурили. Турбота про технічний стан укріплень супроводжувала міщан упродовж усього часу, про що свідчать численні консерваційні роботи у XVII та XVIII століттях.
XIX століття довело непотрібність масивних укріплень. Французькі війська, які відступали 1813 року, підірвали всі брами та частину прилеглих мурів. У цій ситуації міщани вирішили розібрати укріплення. Кам’яні фігури, що прикрашали брами, перенесли на площу біля церкви. У 1823 році розібрали решту Верхньої брами, у 1837 році відкрили проїзд на нинішню вулицю Дашинського, а 1867 року остаточно засипали рови на північній околиці міста та замковий ставок.
Останнім етапом упорядкування створених таким чином планта було знесення 1870 року так званої Голодної вежі, що сусідила з територією колишнього монастиря домініканців.
Сьогодні від колишніх укріплень залишилися сліди, які ще дозволяють чітко відтворити перебіг оборонних мурів, особливо на ділянці вулиць Б. Кубіка, Алеї Партизанів та А. Міцкевича. Прекрасно вписані в зелень, вони свідчать про минулі століття.