EUGENIUSZA STACHOWSKIEGO не потрібно представляти нашим читачам: фактично він завжди був у Болеславці, знає його історію напам’ять, супроводжував усі важливі події не лише як перехожий і пасивний спостерігач. Як так звана приватна ініціатива, а точніше — представник індивідуального ремесла, він не прагнув бути в центрі уваги, незважаючи на безсумнівні заслуги й особисті чесноти. І все ж своєю працею він творив історію та сучасність міста над Бобром, здобуваючи визнання передусім за його межами, зокрема й на міжнародному рівні. Однак він не любить цим хвалитися, хоча кубкам, здобутим у змаганнях світових голубівників, йому може позаздрити не один олімпієць... Але це тема на майбутнє, адже ми розмовляємо про справи ремесла та міста.
Представімо співрозмовника точніше: старійшина Цеху в Болеславці та віцепрезидент Ремісничої палати у Вроцлаві. Він відповідає за підготовку молодих кадрів для ремесла та співпрацю із закордоном у масштабах Нижньої Сілезії. Надамо йому слово:
— Наш шлях до Європи пролягає через особисті контакти та обмін професійним досвідом. Ми співпрацюємо з міською владою Arras у Франції (славнозвісні гобелени!), звідти нещодавно приймали делегацію ремісників, яка оглянула наші перукарні та виробництво французького хліба. Її приймав мер міста, а переваги видаються беззаперечними: до Франції їдуть наші учні, проходять там професійну практику, а ми приймаємо практикантів із берегів Сени на подібних умовах. Реміснича палата також співпрацює з аналогічною установою в Ausburgu (ФРН), переваги подібні, а обмін задовольняє обидві сторони.
Але це ще не все. При Вроцлавській ремісничій палаті, зокрема з ініціативи архієпископа Henryka Gulbinowicza, було створено фонд для навчання польської молоді з Литви та територій колишнього СРСР. До нас регулярно приїжджають молоді послідовники ремісничої справи, отримують безплатне проживання й навчаються різних професій, а заодно знайомляться з історією Польщі та коштом спонсорів відвідують країну своїх предків. Це безкорислива праця на благо польської діаспори та наших співвітчизників, розсіяних за межами батьківщини.
— Цех різних ремесел у Болеславці наприкінці 1991 року об’єднував 442 підприємства, сьогодні їх близько 200. Чотири роки тому ми мали зареєстрованими майже 800 приватних підприємств. Залишаю цей факт без коментарів. Щоправда, не всі ремісники прагнуть вступати до Цеху, але можна говорити про регрес. Дехто воліє діяти поза формалізованими структурами, хоча поодинці буває важче... Особливо коли до міської влади надходять скарги й претензії. Донедавна позбувалися підприємств сфери послуг, хоча ціни на послуги в місті постійно зростають. Час для стратегії — самої тактики недостатньо. Цю думку я присвячую господарям міста над Бобром: ми відкриті до ініціатив, хочемо й можемо допомогти, не уникаємо ефективних дій, зокрема й громадської роботи.
Члени правління Цеху: Józef Musiał, Adam Kopeć, Lucjan Rewers, Krystyna Szkirpan, Zbigniew Łucki, Józef Klich, Czesław Pawlikowski, Bolesław Baryło та я склалися на суму 30 млн злотих і придбали комп’ютер для Цеху, яким сьогодні користуються близько 30 наших колег. Це приклад взаємин у колективі, які дозволяють нам пережити складний період системної трансформації. Ми просто не піддаємося об’єктивним труднощам. Наш ремісник Jerzy Rutkowski безоплатно передав офісу новий ксерограф, тим самим поповнивши сучасну технічну базу. Це дає нам змогу розвивати статутну діяльність за скромних фінансових коштів і в умовах поганого стану ремесла.
Наприклад, ми навчаємо 265 учнів, із них 119 — першокласники, а ще хочемо прийняти до першого класу 106 осіб. Найбільший інтерес викликають автомобільна механіка та обслуговування автомобілів, а також перукарська справа й пекарство (донедавна в цій галузі охочих не було!). Зникають професії шевця та годинникаря, молодь уникає цих фахів. Нам бракує ремісничих підприємств, звідси обмеження у працевлаштуванні та навчанні. Але скромними прибутками ми ділимося, наприклад, зі школами: 3 млн злотих передали ZSZ, 1 млн злотих — «сімці», думаємо про допомогу іншим освітнім закладам.
— Що викликає занепокоєння? Поряд із погіршенням економічного стану ремесла — відсутність співпраці з міською владою. Ми не висуваємо жодних вимог — хочемо допомогти, адже нам, як корінним жителям міста над Бобром, також небайдужі його добробут і розвиток. Чому реставраційні роботи доручають чужим фірмам, втрачаючи податки для міста? Перед виборами міських радників — а це було вже два роки тому — ми декларували допомогу та співпрацю. Наша ініціатива залишилася без відповіді, без зацікавлення й консультацій. У ремесла немає так званої сили пробивання, бо у владі нас представляє лише один радник. Час подумати про нові вибори та нових кандидатів, адже місто й надалі втрачає один із великих шансів на свій розвиток.
Розмовляв: PAWEŁ ŚLIWKO