У 1745 році на підставі Дрезденського миру Пруссія стала законною правителькою Сілезії. Болеславець знову опинився під чужою владою, цього разу прусською. Однак у житті мешканців мало що змінилося. Тривала відбудова споруд, зруйнованих ще у XVII столітті. На руїнах спаленого замку (згорілого під час Тридцятилітньої війни) у 1752 році розпочали будівництво храму для євангелістів. Було також відновлено зруйноване ремесло. Завдяки цьому в 1789 році кількість мешканців перевищила 3000, тобто досягла рівня, що існував до Тридцятилітньої війни. Однак місто було повністю германізоване, і в документах не траплялися прізвища польського походження.
Початок XIX століття знову приніс війну. У 1813 році французькі війська, відступаючи під натиском російських військ, підірвали оборонні мури та міські брами Болеславця.
Тут у жовтні 1813 року також помер командувач російської армії М. Л. Кутузов. Фрідріх Вільгельм III також заснував на знак вдячності пам’ятник, присвячений пам’яті великого переможця Наполеона. Спочатку обеліск стояв на Ринку, звідки в 1893 році його перенесли на площу в районі оборонних мурів.
Сучасна стратегія виявила непридатність масивних укріплень, тому з 1823 року розпочали розбирання залишків брам, засипання рову та замкового ставу. Після знесення частини оборонних мурів і зернових складів у 1822 році було збудовано міський арсенал. У 1857 році його перебудували на театр, спроєктований відповідно до тодішньої моди та потреб.
У 1845–1846 роках збудували залізничний віадук, який існує донині. Конструкція сполучає обидва високі береги Бобру, а завдяки використанню фактури кам’яних блоків створює цікаву й легку, попри свої величезні розміри, споруду. З 1846 року Болеславець мав регулярне залізничне сполучення зі Зґожельцем, а роком раніше отримав таке сполучення з Вроцлавом. Ремесло продовжувало розвиватися, особливо виробництво кераміки. Однак ремісники були дещо консервативними й опиралися змінам. Вони прагнули зберегти привілей, який не дозволяв перевищувати кількість у 5 майстерень. Також хотіли зберегти форми, що давно застосовувалися у виробництві посуду. Прусський уряд дуже послідовно прагнув збільшити кількість майстерень, що й здійснив у 1759 році. Усупереч волі цехових майстрів він також відкрив вільний шлях для прибульців із Південної Німеччини. Однак, попри зусилля уряду, форми, що вже ввійшли у вжиток, залишилися незмінними.
ПОСТУПОВО БОЛЕСЛАВСЬКА КЕРАМІКА стала відомою за межами Сілезії. Гончарі експортували свої вироби до прусських провінцій, Польщі та Росії.
У 1871 році, після об’єднання Німеччини Пруссією, Болеславець разом із усією Сілезією опинився в межах Німецької імперії. Французька контрибуція, отримана Пруссією, сприяла розбудові міста та розвитку інших галузей промисловості. На межі XIX і XX століть виникли фабрика білизни, велика камвольна прядильня, два парові млини та великий водяний млин. У 1906 році було прокладено місцеву залізничну лінію з Болеславця до Нової Весі-Ґродзіської, а в 1913 році — до Модли.
У 1897 році відкрили Професійну керамічну школу. Вона справила величезний вплив на збагачення форм і механізацію праці. Керамічні вироби стали головним експортним товаром міста. Тому, коли в 1924 році Польща встановила нові митні ставки, керамічні підприємства мусили різко обмежити виробництво й шукати нові ринки збуту. Болеславецький експорт почав спрямовуватися до Скандинавії. За часів Гітлера уряд знову прагнув підвищити рівень керамічного виробництва. За наказом Герінга виник трудовий кооператив гончарів, які мали відновити стиль давніх виробів. У 1936 році керамічна промисловість посіла перше місце серед інших професій (7 гончарів, 2 підприємства художнього кам’яного посуду, 4 підприємства промислового кам’яного посуду).
В околицях також діяли відкриті кар’єри так званої фаянсової глини. У міжвоєнний період поблизу видобували мідну руду (Лена, Любіхув, Конрад I і Конрад II). Загалом було видобуто понад 1,5 мільйона тонн мідної руди. Її піддавали складним процесам збагачення на мідеплавильному заводі в Лонці поблизу Болеславця, і лише після цього вивозили до Гамбурга, де шляхом електролізу отримували чистий метал.
У період Другої світової війни місто продовжувало розвиватися. На деяких керамічних підприємствах виготовляли окремі деталі для літаків.
У місті розташовувалася одна з філій концентраційного табору Gross-Rosen. В’язні переважно працювали на шахтах мідних руд, у каменоломнях та відкритих кар’єрах.
Понад п’ять століть Болеславець перебував за межами польської держави (з 1392 до 1945 року). Кілька разів він зазнавав руйнувань (під час гуситських воєн, Тридцятилітньої війни, наполеонівських воєн, Першої та Другої світових воєн). Із торговельно-ремісничого міста (під владою П’ястів) він з часом перетворився на досить добре промислово розвинене багатогалузеве місто. Попри домінування кераміки, розвивалися й інші галузі виробництва. Однак і в Німецькій державі Болеславець залишався невеликим — лише близько 20 тисяч мешканців — містечком на периферії Третього Рейху.
12.02.1945 року місто знову опинилося в межах польської держави.