1392 рік приніс істотні зміни в житті мешканців Болеславця: разом з усім князівством, як Яворсько-Свідницьким, вони опинилися під владою Люксембургів, які правили Чеською короною. Спочатку життя міщан ішло нормально, але дедалі частіше його переривали напади озброєних лицарів-розбійників. Під час одного з таких нападів місто втратило 10 озброєних вартових. У цій ситуації міські радники вирішили приєднатися до союзу 14 сілезьких міст проти лицарів-розбійників. Усе це відбувалося 1398 року, і здавалося, що тепер настане період омріяного спокою, тим більше що привілеї міста підтвердив король Вацлав Люксембурзький. На жаль, на Болеславець обрушилися напади гуситів. Уже 1427 року вони захопили всі навколишні населені пункти, але саме місто змогло відкупитися. Викупом стало чудове, широко відоме пиво. Через два роки, почувши про наближення гуситів, багаті міщани залишили Болеславець. Місто було захоплене, а як помсту за таку поведінку мешканців накладено викуп у розмірі 900 кіп празьких грошей. Як гарантію сплати заручників ув’язнили в чеському Яромержі. До того ж гусити частково зруйнували місто, особливо постраждали міські брами. З великими труднощами Болеславець сплатив викуп і поступово розпочав відбудову будинків. Щоб захиститися від нових нападів, містяни уклали зі Льовеком угоду про надання взаємної допомоги в разі нападу.
Втрати, понесені під час гуситських воєн і збільшені пожежами, пом’якшили постанови імператора Зиґмунта Люксембурзького, згідно з якими Болеславець було звільнено від податків і мит.
Через кілька років було підтверджено привілей на торгівлю сіллю. Сіль привозили з Польщі та Саксонії. Щоб отримати додаткові надходження до міської скарбниці, міська рада замінила тілесні покарання грошовими штрафами. За ці доходи місто погасило борги.
Період миру дав змогу розбудувати місто. Вільні ділянки швидко забудували, і наступні прибульці мусили будувати свої оселі за межами міських мурів. Так уздовж головних виїзних доріг виникли 3 передмістя: Верхнє, Нижнє та Миколаївське.
Миколаївське передмістя населяли гірники, зайняті на золотій копальні. Тут були полотняна фарбувальня, лікарня, перцевий млин, кладовище та ставки: Верхній, Замковий (зі шлюзами) і Шибеничний.
У східній частині розташовувалося Верхнє передмістя. Тут існували гончарна майстерня та стрільбище, а пізніше, у XVII столітті, було збудовано цегельню.
Нижнє передмістя було найбільшим. Тут розташовувалися 4 гончарні майстерні, паперовий млин, лісопильня, деревотерка, сукновальня, «піщаний» млин, а також «верхній» і «нижній», тобто «великий млин».
У самому місті з’явилися громадські будівлі. Уже 1452 року маємо відомості про діяльність школи, право патронату над якою здійснювала міська рада. 1531 року розпочали будівництво каналізаційної мережі. Інженерні мережі пролягали позаду ділянок у критих каналах, а завдяки розташуванню міста на пологому схилі, що спускався на захід, стічні води природним шляхом спрямовувалися до Бобру.
1554 року місто перебрало домініканський монастир і перебудувало його на лікарню. 1558 року було організовано й відкрито першу аптеку. Укріплення вуличного покриття започаткували ще в XIII столітті, засипаючи найбільш багнисті місця сипким камінням. Від середини XVII століття систематично брукували не лише головні транспортні шляхи, а й бічні вулиці. Міські радники також дбали про свою резиденцію. 1525 року розпочалося будівництво нової ратуші, роботи тривали 10 років. У наступні роки будівлю прикрасили, облицювавши найчастіше використовувані зали плитками з пісковику та розписами.
Мешканці Болеславця, як і за часів П’ястів, займалися торгівлею та пивоварінням, але з’явилися й нові галузі господарства. У середині XVI століття найбільшим був цех сукнарів. Цим ремеслом займалося близько 700 осіб. Значну роль відігравало також ковальсько-слюсарне ремесло. Ковалі мали власний цех, а його значне зростання, безсумнівно, пов’язане з пожвавленням виробництва в приміських кузнях, які постачали велику кількість залізної сировини. На основі багатих покладів керамічної глини виникали гончарні майстерні. Однак цех гончарів не був численним, а його члени не були заможними. У реєстрі мешканців Болеславця за 1563 рік, що містив власників будинків і кількість наявної зброї, про гончарів не згадується. Чисельність населення зростала, і в середині XVI століття місто налічувало 3450 мешканців. Цей чудовий період розвитку був жорстоко перерваний зовнішніми подіями.
1618 року в Чехії спалахнуло повстання проти правлячої династії Габсбургів. Розпочалася Тридцятилітня війна (1618–1648). У перший період вона загальмувала розвиток Болеславця, але не охопила його воєнними діями. Лише другий період війни виявився катастрофічним.
Вигідне розташування на головній дорозі біля броду через Бобер за умов воєнних дій спричинило загибель міста. Організовані та стихійні загони військ, що проходили через місто, накладали на міщан важкі, а іноді й нездійсненні контрибуції. Населення, позбавлене правового захисту, налякане, винищене й украй виснажене голодом, залишало місто, ховаючись у менш доступних поселеннях. Численні епідемії віспи винищили тих, хто залишився. Велика пожежа 1642 року знищила всю забудову разом із передмістями. Після війни в місті залишилося лише 80 мешканців. Разом із міщанами, які поверталися, вони взялися до відбудови. Однак їй перешкоджали численні пожежі та контрреформаційна політика Габсбургів, спрямована проти місцевих протестантів. Місто поступово заселялося, але лише в другій половині XVIII століття кількість мешканців перевищила 3 000. У цей же час було повністю відновлено ремісничі майстерні, зруйновані війною.
Бурхливі роки правління Габсбургів у Сілезії раптово завершилися в грудні 1740 року: тоді за наказом Фрідріха II прусські війська вступили на ці землі. Розпочалася Перша Сілезька війна (1740–1742). Чудово озброєні прусські війська менш ніж за 2 місяці опанували майже всю Сілезію. 1742 року за умовами Вроцлавського миру Пруссія стала єдиним власником Сілезії. Для міста над Бобром розпочався новий етап історії.