Уже всьоме вони зустрілися на своєму з’їзді. Втретє прибули до Болеславця. У військовій частині вони гостювали вперше. Військовослужбовці надали залу для засідань, подбали про належне оформлення, показали бойову техніку, організували відпочинок.Крайовий з’їзд Товариства «Лагерників» — солдатів Армії Крайової, у присутності сенатора Єленіогурської землі д-ра Edmund Maliński та командування ракетної частини відкрив голова, інженер Henryk Sobolewski. Побажання творчої дискусії від командира гарнізону полковника дипломованого Tadeusz Żuchowski та всього особового складу бригади передав полковник дипломований Stanisław Chwojnicki.Після заслуховування інформації Головного правління про річну діяльність і предметної дискусії вирішили звернутися до державної влади з двома постулатами. Вони стосуються початку переговорів із правонаступником колишнього СРСР про компенсацію кривд тим полякам, яких у минулому за діяльність в Армії Крайовій засудили до багаторічного ув’язнення та трудових таборів, а також про встановлення державної відзнаки — Хреста жертв ГУЛАГу — для жертв радянських в’язниць і таборів. Серед кількох тем, порушених під час засідань, привертає увагу рішуча, хоча й далека від звинувачень у вендеті, позиція «лагерників» щодо співвітчизників — винуватців заподіяних кривд і злочинів. Вони переконані, що заходи уряду, спрямовані на обмеження офіційно привілейованого суспільного та матеріального становища їхніх катів, тоді як надто часто їхні жертви живуть у злиднях і бідності, мають шанси на успіх. Вони прагнуть справедливого суду. Майже всіх присутніх обурювала позиція тієї частини «наймолодшого покоління борців за вільну й незалежну Польщу», яка через інтернування або позбавлення волі під час воєнного стану отримує матеріальні вигоди. На цих людей вони дивляться зі зневагою та відразою. Вони вважають, що людина, яка каже, «що боролася і страждала за Батьківщину, а водночас простягає руку по компенсацію до скарбниці народу, який ні в чому перед нею не завинив, не може вважати себе патріотом».Товариство «Лагерників» нечисленне. Їх трохи менше трьохсот. У цій групі є також мешканці Болеславця. На з’їзді ми бачили, зокрема, подружжя: Julia і Adolf Fmiliańczyk, Genowefa і Kazimierz Sołkiewicz, а також Maria Dawidowicz і Julian Jermakowicz — колишній кадровий підофіцер, який свого часу служив у частинах гарнізону.«Лагерники» — надзвичайно скромні люди. Вони не вимагають орденів і відзнак. Вони дякують провидінню за те, що віра в нього допомогла їм перемогти життєві негаразди на нелюдській землі. Вони радіють, що дочекалися моменту, коли їм повернули належне місце в суспільстві, частиною якого вони є. Наприкінці з’їзду під час святої меси, яку відслужив ксьондз-прелат Władysław Rączka, вони молилися за душі тих, кого жорстока доля залишила у Воркуті, Колимі, Норильську, Ухті, Караганді, Магадані..., і за тих, хто повернувся «на лоно Батьківщини», але не дочекався... і відійшов на вічну варту.Прощаючись із товаришками й товаришами, вони пообіцяли собі зустрітися знову. За рік.Тим часом і солдати бригади — усі без винятку, як і панове: інженер Kazimierz Pohibiełko — почесний член «Товариства», та підполковник у відставці Włodzimierz Kowalski — голова ZKRPiBWP — можуть бути задоволені добре виконаною роботою.