Магазини для кожного міста — це курка, що несе золоті яйця. Орендовані для цього комунальні приміщення становлять важливу позицію в доходах, а отже, і в бюджеті. Чи можна продати магазини їхнім орендарям, які мають дедалі більше зароблених на клієнтах грошей? Можна: до бюджету надійдуть значні фінансові кошти, цього вистачить на «заможне життя» міста над Бобром на рік чи два. А далі? Ну, якось воно буде, як казала шляхта в мицкевичівському «Пані Тадеуші».
Депутати відповідальні за долю міста, а не лише за набивання кишень так званим середнім класом (читай: торговцям, торговельним посередникам, різного роду комбінаторам). Тож не дивно, що голосами клубів SLD, розділеної в цьому питанні Unii Wolności, розколотих незалежних депутатів і Wspólnoty Rodzin Katolickich вони відхилили пропозицію про повну приватизацію магазинів, які представляла... Unia Wolności. Отже, перемогла позиція здорового глузду, а не товариський партикуляризм. Але це також стало іскрою своєрідної місцевої «громадянської війни». Щоправда, під різними прапорами. Першою її жертвою став Голова міської ради п. Władysław Landberg, людина «консенсусу», яка понад два роки могла гармонійно й безконфліктно керувати колективом із 32 депутатів та справами міста. Депутатів, які проголосували проти утопічної концепції, назвали поіменно й піддали осуду в тижневику, який претендує на «владу над душами»; його назви я не згадую — та й навіщо йому прихована реклама?
Я проти повної приватизації магазинів, у чому мене, зрештою, як члена правління міста, переконував Президент Józef Król. Однак, щоб мене не звинуватили в суб’єктивності оцінок, наведу — in extenso — аргументацію незалежного у своїх поглядах журналіста «Gazety Jeleniogórskiej» (колишньої «Gazety Robotniczej») ред. Józefa Wiklika (стаття від 25.06.1996 р.):
«На світлині — ринок Болеславця. Саме за магазини на перших поверхах цих кам’яниць точиться найзапекліша боротьба. І важко дивуватися, адже це величезне майно, яке торговець може оцінювати інакше, ніж пересічний мешканець. Я за приватизацію в якомога ширшому масштабі, передусім — торгівлі. Я також за стабільні доходи міського бюджету. І тому, подібно до правління Болеславця, вважаю, що саме зараз ми не повинні продавати нежитлові приміщення, бо це не найкраще рішення, — сказав нам президент Болеславця Józef Król.
Міська рада, яка сьогодні збирається на чергову сесію, муситиме вирішити це питання, адже 5 депутатів Unii Wolności внесли проєкт ухвали щодо продажу комунальних нежитлових приміщень.
Питання продажу магазинів у комунальних будинках (адже переважно йдеться саме про них) було або є віссю суперечок у різних містах, і кожне самоврядування намагалося вирішувати його по-своєму. Найдалі, мабуть, у цьому пішов Zgorzelec, який продав усі значні магазини їхнім орендарям за оцінками експертів, що найближчим часом спричинить нові проблеми місцевого бюджету. Експертні оцінки, як правило, нижчі за ціни на торгах, до того ж небагато покупців погоджується сплатити належну суму одноразово (що принаймні стало б значним грошовим уливанням), а розкладають оплату на багато внесків. Унаслідок цього негайно зменшуються доходи від орендної плати, а великих коштів на інвестиції не додається. Торговці, які в кожному місті створюють потужне лобі власних інтересів, задоволені цією моделлю, бо вона розв’язує їхні професійні проблеми, а що кажуть інші? — Пересічні люди, так звана мовчазна більшість, не мають свого представництва в самоврядуванні, тож нічого не кажуть, бо й де їм говорити? — нам сказали в Болеславці.
Я не хочу гальмувати приватизацію, — переконує президент Józef Król. — Однак вважаю, що її можна пришвидшувати навіть у приміщеннях, які поки що залишаються комунальною власністю. Комунальна власність на приміщення не заважає приватній ініціативі. Неправда, що торговці утримуються від модернізації та ремонтів, бо «не почуваються господарями». У договорах вони мають повні гарантії користування магазинами. Ба більше — там також є положення, що вони можуть вписати до договорів повнолітніх дітей. Це означає, що вже нині існують правові підстави для створення стабільних сімейних справ, які передаватимуться з покоління в покоління. Натомість раптовий масовий продаж може порушити поточні й перспективні інтереси міста. Гроші від орендної плати за нежитлові приміщення — це близько 18 мільярдів злотих (старих) у річному бюджеті. У нас ставки з торгів у два, а то й у п’ять разів вищі за оцінки експертів, а саме за такими оцінками ми мали б продавати магазини. І це перший, очевидний показник втрат. Другий — проблема утримання будинку, у якому розташовані торговельні заклади. Якби всі житлові приміщення над магазином уже були продані їхнім мешканцям, тоді продаж самого магазину також мав би глибокий сенс, адже утворюється спільнота власників, яка самостійно вирішує питання утримання, ремонтів тощо. Але в Болеславці таких ситуацій немає, і може, наприклад, виникнути потреба замінити перекриття над приватним магазином чи підлогу в квартирі, що залишається комунальною власністю. Хто тоді нестиме фінансові наслідки, спричинені виведенням магазину з експлуатації? Міський бюджет. Наскільки великими вони будуть — сьогодні важко оцінити. А таких ситуацій може бути багато.
(...) Ніхто не заперечує, що приватна форма власності поки що виявляється ефективнішою, але ніхто також не має рецепта систематичного наповнення муніципальної скарбниці власними доходами інакше, ніж за рахунок орендної плати. У кожного є і власний досвід. Зі свого боку підказуємо можливі наслідки рішення Zgorzelec про продаж, адже вони показові: магазини продали, грошей на ремонт комунальних об’єктів немає, тож вирішили... замінити директора MZGM, бо хтось же мусив виявитися винним. А правда така, що гроші від продажу приміщень, навіть якщо частково надходили до бюджету, використовувалися на інші цілі, а не на ремонт житла. Надходження ж отримував не MZGM, а самоврядування, яке має власну ієрархію справ. (...)
Болеславецькі депутати обрали рішення, продиктоване здоровим глуздом. Однак це ще не кінець проблеми.