Ремесло першим писало хроніку Болеславця. Перебільшення? Нічого подібного. Першим хроністом-документалістом був Rudolf, а потім Alojzy Skorupa — видатні фотографи, яким їхні наступники, на жаль, не дорівнюють ні масштабом таланту, ні рівнем емоційної залученості. Перший хліб випік Józef Brzozowski, який прибув до надбобжанського міста вже 14 серпня 1945 року. Через тиждень у його пекарні можна було отримувати хліб за картками. Нові органи польської державної адміністрації щомісяця виділяли йому близько 28–30 тонн борошна, і цього мало вистачити для постачання лікарні, PUR, міліції та самих мешканців. Перший хліб був доступний уже 20 серпня 1945 року, тобто буквально наступного дня після війни. Пан Józef крутився щосили, але хліб вчасно був — свіжий, запашний, із хрусткою скоринкою, хоча трохи бракувало солі. Пізніше він став відомим у місті кондитером, а його вироби не мали собі рівних. Згодом родинну традицію перейняв син і продовжує її донині.
Але майже в той самий час — по сусідству, на іншій вулиці — відкрив пекарню Alfred Kotowski, який випікав хліб із військового борошна. Тут також проблемою була нестача солі, але хто в піонерські часи, захоплений свободою, звертав увагу на таку дрібницю? «Хліба нашого насущного дай нам, Господи...» — молилися поселенці. І цей хліб випікали в перших польських пекарнях, а це був важливий крок до омріяної Польщі на Повернутих землях, де, попри примусові переселення, усе ще домінував німецький етнос...
17 вересня 1945 року на залізничній станції зупинився транспорт репатріантів із далекого Drohobycza, зі Східних кресів. Серед них прибув заслужений піонер-годинникар п. Adam Kowalski. Усі їхали в невідомість на Захід, на тодішні Повернуті землі, без визначеної кінцевої станції. У товарних вагонах, з усім скромним майном — здобутком багатьох років працьовитого життя. Зменшеним війною, яка нарешті добігла кінця. Тут вони зупинилися, бо за Болеславцем лякав зруйнований залізничний віадук через Bóbr. На пероні — скло, купи паперів і сміття, пошкоджені бочки. Темно, похмуро, страшно. Усю ніч вони провели у вагонах. Вранці більшість вийшла за межі перонів, багато хто потрапив до парку перед залізничним вокзалом. Тут стояв ще справний рояль, поруч — крісла зі здертою оббивкою. Пані Anna Okoń зіграла вальс, а потім державний гімн «Jeszcze Polska nie zginęła...». Прибульці «з-за Бугу» підхопили пісню хором, а потім співали ще й релігійну пісню «Boże, coś Polskę...». Багато хто плакав. Так сюди поверталася Польща: спочатку — вітчизняною мелодією, першим співом емігрантів. Сьогодні на цьому місці стоїть символічний кам’яний обеліск із таблицею на честь кресов’ян, що увічнює 50-річчя нашого заселення міста над Бобром. Ініціатором спорудження пам’ятника був ремісник-годинникар п. Adam Kowalski.
Запишімо ще одну історичну дату: Cech Zbiorowy у Bolesławiec (нині Cech Rzemiosł Różnych) був офіційно створений 27 серпня 1946 року. Обов’язки старшого цеху перебрав Andrzej Czupkiewicz. Сьогодні ним керує Eugeniusz Stachowski, солдат генерала Андерса, людина-легенда, який водночас виконує обов’язки віцепрезидента вроцлавської Ремісничої палати.
Про визнання та повагу до болеславецького ремесла промовисто свідчить той факт, що 5 жовтня цього року, у день золотого ювілею 50-річчя, всередині представницької резиденції міської влади — в історичній ратуші, поруч із входом до чудово відреставрованої ремісником Henryk Nawrot Зали радників — буде відкрито пам’ятну таблицю, виконану в камені. Перша і поки що єдина. Текст прославляє ремісничу братію:
«Болеславецьким ремісникам і купцям — співцям відродженої польськості — на знак визнання тривалого внеску у відбудову та розвиток суспільно-економічного життя з нагоди Ювілею 50-річчя — мешканці міста».
Додаймо, що багато років тому будівлю цеху прикрасила інша таблиця, також створена за покликом серця, наскільки промовисті її зміст і послання:
«Вірні місту та його мешканцям — у 40-річній громадянській і патріотичній службі 1946–1986 — болеславецькі ремісники
Сучасність місцевого ремесла — це вже нове покоління освічених і діяльних наступників заслужених піонерів та ветеранів. Власники сімейної кондитерської Marzena і Sławomir Kruk впоралися з викликом часу системної трансформації, працевлаштувавши 24 особи та 15 учнів. Столярні майстерня й магазин Jerzy Ekiert — чудовий, майже зразковий приклад економічно-виробничих і управлінських рішень: ремісник із пристрастю, майстер своєї справи, поглибив знання аж у далекій Канаді, а сьогодні доставляє свої вироби до Wrocław і Poznań, і скляні двері стали хітом по всій західній Польщі.
Але місто ще від Середньовіччя славилося керамікою, що після війни дало змогу створити тут справжніх промислових гігантів — кооперативи CPLiA «Ceramika Artystyczna» та Zakłady Ceramiczne «Bolesławiec», у яких працювали сотні людей. Їхнє монопольне становище на національному та європейському ринках, однак, було подолане надзвичайно динамічним власником Виробничого підприємства шляхетної кераміки «Dana» п. Janusz Jakubowski. За кілька років зі скромної мануфактури в Bożejowice він став власником ультрасучасного підприємства європейського стандарту на околиці Bolesławiec, відкривши галерею-магазин у центрі Берліна та в центрі Bolesławiec. Ручний штампований декор виробів із кам’яної кераміки вирізняє їх серед інших, водночас це творче посилання на історичну традицію місцевого середовища, але без мертвого копіювання візерунків, їхньої кольорової гами чи форми. Модифікації та інновації визначили успіх, подолання монополії державних підприємств і зростання популярності, особливо серед західних сусідів. Так болеславецьке ремесло входить до Європи без благословення та підтримки центральної влади, яка ніяк не може впоратися із запалюванням горезвісного «зеленого світла» за допомогою законів сейму.