Віддавна болеславецька вода славиться чудовою якістю. Нею захоплювалися князі й королі; 1538 року тогочасний, після Людовика Ягеллончика, король Чехії та Угорщини, а згодом імператор Фрідріх I, як розповідають хроніки, зачерпнув рукою води біля джерела й зазначив, що вона освіжає. Узагалі це джерело часто відвідували подорожні. Із цього джерела місто забезпечувало себе водою завдяки продуманій водопровідній системі, а пов’язана з нею каналізація була основою другої в Європі після Гауди в Нідерландах системи зрошення садів і полів. Про це пише Фрідріх Гольштайн у другому розділі своєї хроніки за 1585–1600 роки, коли він, житель Болеславця, був пастором у Болеславці.
Назва цього розділу в оригіналі — "Queckbrunnen" — дослівно означає криницю з прикметником, який уже за часів Гольштайна викликав сумніви, тим більше що власне криниці як такої не було. Він пояснює, що ця назва походить не від жвавості ртуті (Quecksilver — живе срібло), як вважав інший житель Болеславця, доктор (!) Себастьян Ройснер, який 1548 року був «фізиком» у Львувеку-Шльонському і який безпідставно (!), як каже Гольштайн, стверджував, що з цієї води можна дистилювати срібло, а від давньосаксонської мови, у якій слово "Queck" означало худобу. Отже, за Гольштайном, назва виникла тому, що біля цього джерела напували худобу. І хоча в перекладі найточніше було б назвати його водопоєм, натяк, який містило німецьке тлумачення назви, спочатку спонукав нас перекладати її як «жваве джерело», але, зважаючи на функцію, яку це джерело виконувало протягом століть, а особливо на якість його води, яку місцеві поети підносили до небес і оспівували, ми визнали найдоречнішим дотриматися цієї першої думки, проте, опустивши прикметник, назвати його в перекладі просто джерелом.
Отже, джерело, про яке говорить Гольштайн, а згідно з віршем жолинського пробста Лаврентія Відерманна 1583 року, їх насправді мало бути три, витікало неподалік від кінця вулиці Ласицької, де й сьогодні розташована насосна станція. 1590 року для забезпечення водою розташованої вище вулиці Ґурної (нинішня вулиця Асника) воду від джерела на Пісковій горі (яку перетинає нинішня вулиця Косиби) провели вниз. І там досі є водозабір.
А ось що сам Фрідріх Гольштайн пише про джерело:
"Джерело не є однією з найменших визначних пам’яток цього міста... Воно розташоване на відстані двох пострілів із лука від міста, зі східного боку, має початок у грубому гравії, який тут усюди глибоко... залягає і який безперервно насичує своєю вологою; зрештою вода струмочком виходить на денне світло. Воно має чотирикутну форму, спочатку було обрамлене дерев’яними рамами, а 1559 року його облицювали обробленими кам’яними плитами. Водозабір має 23 лікті довжини, 14 ліктів ширини й пів ліктя глибини; звідси вода витікає до ставків, яких є 46, щоб зрештою біля міського рову перетворитися на ставок. Звідси її трубами розводять містом для загального та індивідуального користування: вона наповнює резервуар, яким може користуватися кожен, а також забезпечує водою 108 резервуарів у будинках міщан. Вона приводить у рух також два млини в місті, звані верхнім і монастирським млинами, а також млин на пісках. Вода, що відтікає від (згаданих) трьох млинів, також відводиться до численних садів і на луки, звідки зрештою біля князівського млина стікає до Бобру. Дно вкрите звичайним камінням, а вода така чиста, що видно, що до неї кинули. Навіть коли до неї заганяють коней і худобу, вона не мутніє... Що спекотніше, то вона холодніша... Навколо джерела можна вибілювати лляне полотно.. І, щоб висловити це найкоротше, джерело служить місту для різноманітних цілей:
1. для напування людей і худоби,
2. для вибілювання полотна,
3. для утримання риби у ставках,
4. для роботи млинів,
5. для приготування їжі та варіння пива,
6. для миття й купання,
7. для промивання підземних каналів,
8. для зрошення садів і лук.
Багато вчених оспівували джерело у пречудових віршах...